Повертаючись до цивільного життя після фронту, захисники та захисниці стикаються з різними випробуваннями. Зокрема, плануючи почати нову кар’єру, ексвійськовий має не тільки працювати з великим обсягом інформації, але й з внутрішніми бар’єрами, про які може навіть не здогадуватися.

Чому ветеранам та ветеранкам важко навчатися та як це змінити, розповіла психотерапевтка курсу "Кар’єрний консультант для ветеранів" проєкту UNIT 6.0 Тетяна Яценко.

Читайте також: UNIT 6.0 - як в Україні будують систему кар’єрної підтримки ветеранів

"Перший крок у навчанні — це не інформація. Це безпека. Коли нервова система постійно в напруженні й очікує загрози, мозок не готовий до навчання. Складніше запам’ятовувати, приймати рішення, довіряти людям, слухати критику. Навіть якщо ти усвідомлюєш, що загроза минула, тіло іще не знає про це. Тому першим кроком є допомогти собі почути себе в безпеці. Інколи це буває складніше, ніж вивчити нову навичку", — зазначає фахівчиня.

Тригери, флешбеки, порушення сну, дратівливість, емоційне відсторонення, підвищена готовність захищатися — те, що допомагало захисникам та захисницям вижити в умовах небезпеки. Проте в цивільному житті вони можуть стати блоками: тоді людина дратується через дрібниці, не може спокійно сприймати критику, уникає близького спілкування. Після фронту важливо помітити ці механізми та зрозуміти, що це не особиста вада, а процес адаптації, тож ними можна навчитися керувати.

Іноді травма йде глибше. Тоді ветерани та ветеранки кажуть про загострене почуття несправедливості, гнів, вину, сором, і це може йти не лише зі страху, а з моральної травми.

"Коли тобі доводиться робити або бачити те, що суперечить тому, у що ти віриш, це інший вид болю. Він посилює недовіру до людей, систем, навіть до самого себе. З такою травмою важливо працювати окремо, адже вона впливає не лише на пам’ять про війну, а на те, як ти сприймаєш світ зараз", —підкреслює Тетяна.

Ще одна можлива перешкода навчанню та нової кар’єрі —страх вразливості. Навчаючись новому, доводиться визнавати, що ти чогось не знаєш, ставити питання, помилятися та просити про допомогу. І саме це для багатьох ветеранів найскладніше, адже на війні вони перебували в умовах, де помилка коштувала багато, а вразливість буде не дозволена. Однак потребувати допомоги — це не слабкість, а природна частина навчання.

Читайте також: UNIT 6.0 відкриває набір на курс для ветеранів, які допомагатимуть іншим ветеранам будувати цивільну кар'єру

Разом з тим працюють внутрішні голоси, які блокують: "у мене не вийде", "я повинен упоратися сам", "просити соромно", "мене все одно не зрозуміють", "я не маю права на відпочинок". Ці переконання набуваються не в один день — вони формуються з досвіду, очікувань, того, що кажуть навколо. Але можуть серйозно блокувати навчання й робити людину самотньою. Тож з ними потрібно послідовно працювати, не ігнорувати та поступово змінювати.

"Повернення — це не лише трансформація самого ветерана. Це трансформація його сім’ї. Часто ветерани і близькі мають заново вчитися говорити один з одним, домовлятися про ролі, витримувати відмінність досвіду. Травматичні реакції ветерана впливають на всю систему — з’являються конфлікти, відсторонення, почуття, що людей більше не розуміють. Це також потребує уваги й часу", — зауважує психотерапевтка.

Коли ж ветеран починає супроводжувати інших (як консультант чи фахівець), виникає ще один виклик — не вигоріти. Важливо знати: ти можеш слухати історії, але не можеш носити чужий біль замість них. Важливо вчасно помічати втому, говорити "ні", просити про підтримку, розділяти свою й чужу відповідальність. Тому майбутньому консультанту важливо працювати не лише з методиками, а й із власним досвідом, тригерами й вразливими місцями.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як Валентин Гаврилюк після фронту та тривалого лікування став кар'єрним консультантом для ветеранів.

Фото: UNIT 6.0