Валентину Гаврилюку 36 років. Він із Чернівців. До 2022 року його життя було далеким від армії – чоловік працював художником-оформлювачем, створював квест-кімнати, виготовляв сувенірну продукцію.
Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Валентин одразу прийняв важливе рішення – захищати Україну. Так художник став сапером. Квести і декорації лишилися в минулому, а натомість прийшла реальність війни, де кожна помилка могла коштувати життя.
На передовій захисник отримав важке поранення ноги. Щоб знову самостійно ходити, йому довелося пройти 32 операції, довге лікування та відновлення за кордоном. Але ані війна, ані важке повернення до цивільного життя не змогли позбавити художника бажання займатися творчістю, а громадянина та патріота – прагнення бути корисним людям. Після навчання у програмі UNIT 6.0 від проєкту Reskilling Ukraine він став кар'єрним консультантом для ветеранів, а згодом разом із дружиною відкрив студію арт-терапії, де допомагає військовим, їхнім родинам і цивільним знаходити нові точки опори та відновлюватися через творчість.
Читайте також: "Ветерани мають великий потенціал": Дмитро Ільїн після фронту проводить кар’єрні консультації для побратимів та посестер
Перший, хто захотів стати сапером
Валентин згадує, після початку війни він бачив для себе тільки одне рішення – піти на фронт. Вже на другий день повномасштабного вторгнення він був у ТЦК та СП.
«Вибір для мене був очевидний. Знаючи, як діяв наш сусід з 2014 року, як ворог діяв у Криму, я розумів, що це не якась провокація, а початок повномасштабного вторгнення, – згадує ветеран. – І саме завдяки тому, що багато хлопців-добровольців тоді прийняли вірне рішення, ми зараз живемо в Україні».
Валентин мав обмежену придатність і не проходив навіть строкової служби, але одразу вирішив – хоче потрапити у бригаду, яка буде приносити користь на фронті. Врешті він здивував усіх своїм рішенням – цивільний чоловік без військового досвіду добровільно обрав одну з найризикованіших посад і став старшим сапером.
«Мені сказали, що вперше бачать людину, яка хоче стати сапером. Але я мав велике бажання і тому вірив, що зможу досягнути успіхів. Причин було багато: у шкільні роки я захоплювався спортивним орієнтуванням, тому гарно орієнтуюся на місцевості. Дайте мені мапу і я всюди самостійно дістануся. Також мені допомогли в цьому квест-кімнати і моє минуле художника, я більш спостережливий, ніж люди, які не мають такого досвіду», – розповідає Валентин Гаврилюк.
Читайте також: Від служби до роботи з ветеранами в «Укрзалізниці» - історія Олександра Ломака
Уламок перерізав ногу – вона висіла на шкірі
Захисник служив у 81-ій окремій аеромобільній Слобожанській бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ. Першим бойовим напрямком Валентина стало село Богородичне.
«Там були перші втрати серед наших хлопців, там сталося моє перше поранення, – згадує ветеран. – Я повернувся додому на лікування, мені витягнули уламок з ноги, але травма не була важкою, і я поїхав назад, на фронт. Тоді вже ми почали рухатися в бік Білогорівки».
Та вже через 17 днів після того, як він знову став у стрій, життя Валентина змінилося назавжди. Під час виконання бойового завдання українських військових помітив ворог. Почався сильний обстріл.
«По нам гатили всім, чим можна. Я отримав поранення. Уламок перерізав мені ліву ногу і залишив її висіти на тканинах, на шкірі. Вибухова хвиля була така сильна, що зірвала мої тактичні навушники», – розповідає чоловік.
Медики в Україні змогли врятувати Валентину ногу, але вибухом були зруйновані м'язи, бракувало частини кісткової тканини. Попереду чекали місяці боротьби за можливість знову ходити.
Читайте також: UNIT 6.0: як в Україні будують систему кар’єрної підтримки ветеранів
32 операції і дев'ять місяців у кріслі колісному
Після стабілізації Валентина направили на лікування до Німеччини. Дев'ять місяців він провів у клініці Кельна, де переніс 32 операції. Увесь цей час ветеран пересувався на кріслі колісному. Лікарі буквально збирали його ногу заново, а в гомілкову кістку встановили металеву конструкцію із дванадцятьма фіксувальними болтами. Сьогодні Валентин має довічну другу групу інвалідності та пересувається за допомогою тростини. Водночас не втрачає надії, що завдяки постійній реабілітації зможе ходити без неї.
Саме лікування за кордоном дало чоловікові ще один важливий досвід, який згодом визначив його громадську діяльність. У Німеччині Валентин уперше побачив, як виглядає місто, у якому люди з інвалідністю можуть жити без постійних перешкод. За його словами, після українських лікарень це був зовсім інший світ.
«У Львові у госпіталі, коли я потрапив на вулицю, вже було складно. А в Німеччині все зроблено так, що бар'єрів практично немає. У кожному підземному переході, навіть не в центрі міста, є ліфти. І це не тільки для людей на кріслах колісних, а й для батьків із дитячими візками, велосипедистів, літніх людей», – розповідає ветеран.
Саме тоді він почав по-іншому дивитися на поняття інклюзивності. Після повернення додому Валентин став проводити для школярів та студентів лекції про безбар'єрність і переконаний: Україна також має рухатися саме цим шляхом.
«Там ти постійно бачиш людей на кріслах колісних, і це нормально. А в нас багато таких людей просто сидять удома. Не тому, що не хочуть виходити, а тому, що для них не створені умови».
Читайте також: "Кар’єра ветерана": для захисників та захисниць запустили нову онлайн-платформу з працевлаштування
Кар'єрний консультант для ветеранів
Після лікування Валентин повернувся до Чернівців. Каже, морально це виявилося набагато важче, ніж він очікував. За час його відсутності змінився не лише світ навколо, а й він сам.
«Я випав із життя під час війни. Людина, по якій стріляли з усього, що тільки можна, повертається додому, а тут ніби війна майже не відчувається. Це набагато складніше, ніж здається», – зізнається він.
Саме тоді випадкова знахідка в соціальних мережах стала початком нового етапу його життя.
«Їхав додому, відкрив Instagram і побачив оголошення про навчання на кар'єрного консультанта. Я зрозумів, що це HR саме для ветеранів, людина, яка допомагає будувати нову кар'єру після служби. Подумав: мені це потрібно», – згадує Валентин.
Він пройшов відбір і потрапив до першої пілотної групи програми UNIT 6.0 від проєкту Reskilling Ukraine. Навчання було інтенсивним: офлайн- та онлайн-заняття, лекції від провідних HR-фахівців, практика у центрі зайнятості та сертифікація у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського.
Проте найважливішим для Валентина стало навіть не здобуття нової професії, а можливість пройти шлях відновлення самому.
«Я прийшов туди, не знаючи, чим хочу займатися. Якби я не випробував усі ці інструменти на собі, то не зміг би чесно працювати з іншими ветеранами. Я буквально пропускав усе через себе», – каже він.
Саме під час навчання чоловік вперше побудував власну кар'єрну мапу – покроковий план, який допоміг визначити, куди рухатися після війни.
«З'явився план дій – що робити далі і як це робити. Саме з цього згодом виросла студія арт-терапії, а також моя громадська діяльність», – розповідає ветеран.
Сьогодні Валентин допомагає іншим ветеранам знайти своє місце після служби. Він пояснює: кар'єрний консультант – це значно більше, ніж людина, яка знаходить тобі вакансію.
«У центрі зайнятості вам допоможуть знайти роботу. Кар'єрний консультант допомагає зрозуміти, чим людина насправді хоче займатися і як до цього прийти. Ми вчимо планувати, аналізувати, будувати кар'єрну мапу. Наприклад, іноді варто свідомо попрацювати три-чотири місяці на певній посаді не лише заради зарплати, а щоб отримати необхідний досвід і перейти на наступний рівень», – пояснює він.
Консультації для ветеранів є безкоштовними. Через платформу Reskilling Ukraine кожен охочий може залишити заявку, після чого адміністратори підбирають консультанта відповідно до запиту.
«У нас працюють люди з різним досвідом. Якщо ветерана цікавить адаптивний спорт, його можуть направити до консультанта, який сам займається баскетболом на кріслі колісному. Якщо людині ближча творчість, можуть направити до мене. Тут важливо знайти саме того фахівця, який найкраще зрозуміє твій запит», – говорить Валентин.
На його переконання, принцип «рівний – рівному» працює найкраще.
«Є речі, які ветерану складно пояснити людині без такого досвіду. Буває, родина досі бачить у ньому колишнього столяра чи будівельника, а він уже не може або не хоче цим займатися. Інколи навіть соромиться сказати про це близьким. А ветеран завжди зрозуміє ветерана», – вважає чоловік.
Він переконаний: чим більше ветеранів опановуватимуть професію кар'єрного консультанта, тим легше іншим захисникам буде адаптуватися до цивільного життя та повернутися на ринок праці.
Читайте також: «Все життя у ритмі танцю» - ветеран Олександр Жавненко втратив обидві ноги і відкрив студію хореографії
Студія, де творчість допомагає відновитися
Ідея відкрити студію арт-терапії виникла не випадково. Валентин каже, що довго шукав відповідь на запитання, як творчість може допомагати людям відновлюватися після важких переживань.
Під час навчання він натрапив на історію британського художника Адріана Гілла, який першим увів поняття «арт-терапія».
«Адріан Гілл – художник війни, був на всіх фронтах, повернувся в Англію і лікувався від туберкульозу. Він аналізував, чому тримається, тоді як багато людей навколо впадають у депресію. І зрозумів, що причина – у творчості. Будь-яка депресія – це застій енергії, а будь-яка творчість – її вивільнення. Саме тому арт-терапія фактично народилася під час війни», – розповідає Валентин.
Ця історія стала для ветерана підтвердженням того, що він рухається правильним шляхом. Художня освіта, власний досвід війни та бажання допомагати людям поєдналися в одному проєкті.
«Я думав, що вмію робити найкраще. За освітою я художник-оформлювач, завжди цікавився психологією. І все співпало – я хочу приносити людям користь і можу робити це через творчість», – каже ветеран.
Разом із дружиною Марією у жовтні 2025 року Валентин відкрив сімейну студію арт-терапії LAMA.
Перед відкриттям подружжя кілька місяців навчалося, тестувало різні методики та проводило фокус-групи. Сьогодні студія працює не лише з ветеранами, а й із цивільними, дітьми, родинами військових, колективами різних компаній.
Там проводять індивідуальні та групові заняття з арт-терапії, бібліотерапії, пісочної та звукової терапії, сімейні сесії, виїзні ретрити.
«Людина звертається до нас, приходить на першу безкоштовну зустріч і там ми визначаємо, що саме їй потрібно. Комусь допомагає музика, комусь – заняття творчістю, хтось хоче попрацювати з психологом. Деякі заняття проводимо ми з дружиною, а для інших – залучаємо різних профільних фахівців», – розповідає Валентин.
Серед спеціалістів, які проводять заняття у студії, також є ветеран, який займається сімейною терапією. До нього на консультації проходить багато пар, яким у часи війни буває важко зрозуміти одне одного.
Сам Валентин проводить арт-терапевтичні сесії через живопис. Розповідає, під час занять не оцінюють художні здібності і не шукають «правильних» малюнків.
«На заняттях перед учасниками – чорне полотно і великий пензлик. Через колір і фарби ми розбираємося з емоціями, відчуттями, питаннями, на які хочеться знайти відповіді, – говорить власник студії. – Наразі у людей ще є певний бар’єр, адже слово «терапія» у багатьох асоціюється з лікарнею, і, можливо, трохи відсторонює. Ми розповідаємо про те, що таке арт-терапія насправді, і чому вона корисна».
Найчастіше до студії звертаються ветерани, для них заняття повністю безкоштовні.
Нагадаємо, раніше veteran.com.ua розповідав історію захисника Романа Парамущака, який відкрив власну фотостудію.
Фото: з відкритих джерел