На фронті Ганна Васик допомагала евакуйовувати поранених - сьогодні вона виховує дитину та відновлює професійне життя після служби
Материнство називає найкращим рішенням у своєму житті. Водночас говорить про виснаження, нестачу часу й підтримку, без якої повернутися до роботи було б значно важче.
Своїм досвідом ветеранка, сержантка, магістерка політології та кандидатка філософських наук поділилася з NV.
Від університетів і творчих проєктів - до бойової медицини
До війська Ганна мала сформовану кар’єру: викладала в університетах, керувала великими проєктами у сфері сучасного мистецтва та електронної музики.
У 2023 році приєдналася до Десантно-штурмових військ. Служила бойовою медикинею на запорізькому напрямку, працювала санітарною інструкторкою на другій ланці евакуації - медеваку.
Згодом перевелася до тилової частини в Києві та долучилася до рекрутингу. За її словами, витрати на оренду житла, харчування, транспорт і відновлення здоров’я поступово вичерпали заощадження, накопичені під час бойової служби.
Повернення із зони бойових дій також супроводжувалося глибоким виснаженням. Свій стан після повернення з зони бойових дій Ганна називає важким. Озираючись назад, розуміє, що тоді мала справу з діагностованим комплексним посттравматичним стресовим розладом - КПТСР.
«Загалом я маю вісім років психотерапії за плечима, регулярно працювала з фахівцями і під час перебування на фронті, й після нього. Я вважаю себе свідомою щодо власних внутрішніх процесів, але розумію, що не всі жінки мають можливість чи ресурси вчасно усвідомити наявність психологічних проблем», - розповіла жінка.
Дві великі зміни одночасно
Під час вагітності Ганна вирішила звільнитися зі служби. Після народження дитини змінилося все щоденне життя: побут, сон, можливість працювати та розпоряджатися власним часом.
За місяць після пологів вони з батьком дитини, який також є військовослужбовцем, розійшлися. До труднощів переходу в цивільне життя додалася відповідальність матері, яка виховує дитину без щоденної участі партнера.
Читайте також: Підтримка ветеранок: куди звернутися за допомогою після служби та як відновити цивільне життя
Ганна пояснює: після війська людина шукає нові відповіді на запитання про свою роль, роботу та належність до спільноти. Народження дитини також докорінно змінює відчуття себе. Коли ці процеси відбуваються одночасно, навантаження зростає.
При цьому материнство приносить їй велике задоволення. Радість від появи дитини й потреба в допомозі можуть існувати поруч.
Час на роботу з’явився завдяки підтримці мами
Допомагати Ганні переїхала її мама. Спочатку вони ділили побутові справи, а згодом домовилися, що бабуся доглядатиме дитину вдень. Це дало ветеранці можливість працювати.
Ганна наголошує: така підтримка є не в усіх. Якщо поруч немає близьких, послуги няні потребують коштів. А без допомоги складно знайти час на навчання, співбесіди та професійні завдання.
На її думку, навіть кілька передбачуваних годин на день можуть суттєво змінити ситуацію для матері.
Із власного досвіду - до допомоги іншим
Ганна працює над концепцією, фінансовою та юридичною моделлю фонду для підтримки матерів - учасниць бойових дій. Це поки підготовка майбутньої ініціативи.
«Ключова потреба для такої жінки - це вивільнити час та мати доступ до послуг догляду за дитиною, аби отримати на початку хоча б 4-6 годин на день для роботи, здобуття освіти чи професійної реалізації. Коли дитина починає активно ходити, увесь день матері звужується до декількох годин її денного сну. Без сторонньої допомоги викроїти час для складних професійних завдань неможливо».
Ветеранка підкреслює, що жінки, які спочатку виконували бойові завдання для захисту держави, а потім переходять до виховання дітей і закривають гостре для України демографічне питання, мають отримувати системну інституційну підтримку та ставати видимими для суспільства.
Історія Ганни Васик показує, наскільки важливо бачити весь досвід жінки: службу, втому, материнство, професійні прагнення. Допомога з повсякденними справами може стати тією опорою, завдяки якій з’являються сили будувати подальше життя.
