"Найбільше я мрію почути його голос та отримати повідомлення "вашого захисника звільнено". Єдине, що мене тримає – надія на спільне майбутнє та віра, що наше кохання матиме продовження. Хоча я розумію, що після років полону нам з нареченим доведеться знайомитися заново, але я впевнена, що він пишатиметься тим, що я стала сильнішою та боролася за нього до останнього", –ділиться думками з veteran.com.ua  львів’янка, волонтерка Благодійного фонду "Серце в дії" Діана Старік.

Читайте також: Всю камеру били навіть за те, що хтось один задрімав - історія 37 місяців полону захисника Маріуполя Володимира Чертушкіна

Дівчина з 12 квітня 2022 року чекає на звільнення з неволі свого коханого А. (ім’я скорочено з безпекових міркувань – ред.) – захисника Маріуполя, військовослужбовця 36-тої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Його разом з іншими воїнами утримують у СІЗО міста Кінешма Іванівської області російської федерації – без належних умов, достатнього харчування, медичної допомоги, зв’язку з рідними. Натомість українські оборонці регулярно піддаються тортурам, знущанням та допитам, а кейс звільнення з полону Маріупольського гарнізону на п’ятому році великої війни залишається найважчим…

"Глухий" російський полон: 50 листів "в нікуди" та один дзвінок за майже чотири роки

Діана та А. познайомилися кілька років тому у Львові, куди юнак приїхав з рідної Харківщини в рамках навчання. У лавах морської піхоти він з 2018 року. Закохані востаннє бачилися в серпні 2021-го, а напередодні повномасштабного вторгнення російської армії деякі підрозділи 36-тої бригади були передислоковані до Маріуполя.

Під час важких боїв за місто А. з побратимами знаходився на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча. Раз на кілька тижнів він дзвонив Діані, а 9 квітня 2022 року пообіцяв  після повернення створити з нею родину. Проте за кілька днів перестав виходити на зв'язок, адже потрапив у полон.

"Він попав у колонію дуже молодим, у віці всього 23 років. Ми вже мали б мати сім’ю та дітей, але сталося зовсім інакше… Проте я вірю, що все попереду, і це дає наснагу боротися за його повернення та життя",  – каже дівчина.

За час очікування вона написала коханому понад 50 листів, однак навряд принаймні один з них потрапив до захисника. Як розповідають вже звільнені з полону, росіяни не дають їм листи від рідних, хоча Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та Офіс Омбудсмена Дмитра Лубінця й передають послання та посилки російській стороні.

Читайте також: "Ми місяцями не бачили сонця" - ветеран Антон Войков відновлюється після 3,5 років полону

Попри те, що стабільного зв’язку з коханим Діана не має, за майже чотири роки полону парі вдалося поговорити один раз. Це сталося більше двох років тому – 6 жовтня 2023-го.

"Це була така собі програма "бонус" від ФСБ-шників. А. зателефонував мені з "Вайбера", і я встигла сказати, що Україна бореться за них, що про них знають… Мабуть, потім хлопцям "прилетіло" за це та за те, що кілька слів я сказала українською, але пізніше один з уже звільнених сказав, що ця моя фраза тоді дуже підняла їм настрій, –ділиться волонтерка. – Нашим полоненим насаджують думку, що в Україні їх не чекають, що вони нібито дезертири – це такий вид психологічного насилля. Чи довіряти цьому, залежить від внутрішнього стержня. Проте коли людині щось сказати 101 раз  в тих умовах, можна вже й повірити".

"Ті, хто бачив А., кажуть, що він дуже світла людина"

Крім психологічного тиску, на жаль, утримувані в Кинешмі зазнають й фізичного та тортур. Про це Діана розповідає зі слів військових, вже звільнених з колонії.  Серед них – і ті, хто перебував в одній камері з А. Вони кажуть про побиття, недостатню їжу (скоріше – помиї), що подається дуже гарячою, відсутність місця для сну, засобів гігієни, медичної допомоги. Полоненим не дозволяють піднімати погляд та спілкуватися українською, примушують стояти по 16 годин на добу та займатися фізичними вправами на прогулянках – і це чоловіків, які втрачають свідомість від виснаження та голоду..

"Про людяність та Женевські конвенції там  взагалі не йдеться: якщо хлопцям дали теплі шкарпетки –то вже добре.  Були б від А. листи, було б прекрасно, а так краплинки інформації про нього я дізнаюся тільки через вже звільнених. Але вірю, що він тримається", – каже дівчина.

Наразі їй відомо, що військовий має проблеми з опорно-руховим апаратом через побиття арматурою по голові – і це "плюсом" до контузій, отриманих ще під час боїв за Маріуполь. Також, ймовірно, у нього є гниючі рани через побиття та болі, адже побратими намагалися взяти для чоловіка знеболювальні препарати та принести, сховавши у шкарпетках. Крім того, морпіха змусили заживо здерти патріотичні татуювання.

Читайте також: Пережив 5 років полону та відкрив сімейний ресторан під Києвом - історія ветерана Богдана Пантюшенка

                                           Акція на підтримку українських військовополонених

"Ті, хто бачив А., кажуть, що він дуже світла людина. Коли комусь було погано, віддавав свою їжу та шматочок хліба. І тепер його побратими, які вже повернулися, підтримують мене та кажуть, що хочуть віддячити на волі та поділитися своїм хлібом, - не стримуючи емоцій, каже Діана. – Через те, що він морський піхотинець, у полоні його змусили підписати відмову від обміну. Але я сподіваюся, що наші державні органи розуміють, що мій коханий зробив це під тиском, що це не було його бажанням. На різних зустрічах з посадовцями я намагаюся завжди говорити про це приватно, щоб вони звертали увагу на такі випадки".

Голоси полонених мають звучати на міжнародній арені

Майже від початку повномасштабної війни дівчина активно волонтерить і на сьогодні є учасницею кількох громадських об’єднань – крім Благодійного фонду "Серце в дії", це "Вірні завжди" та "501 Family". До них входять родини зниклих безвісти та полонених, які займаються гуманітарною допомогою та закривають збори для військових на фронті, здійснюють адвокаційну діяльність (зокрема, в рамках ініціативи "Voices of Captives"), проводять різноманітні акції та діють на державному рівні, створюючи петиції та пропонуючи законопроєкти.

"Нещодавно наші дівчата добилися, щоб після звільнення з полону військовим надавали 90-денну відпустку, незалежно від того, чи планують вони подальшу службу, - каже активістка. – Ми боремося по всій лінії – намагаємося охопити не тільки гуманітарний напрям, але й  адвокаційний, законодавчий, міжнародний. Стараємося триматися разом та підтримувати країну".

Щодо роботи за кордоном, то родини полонених та зниклих безвісти досить серйозно спираються на діаспору. Діана зазначає, що наразі найбільш активно просувають адвокацію та є голосом України Британія, Данія та скандинавські країни. Водночас є держави, які мають свій темп, менше розуміють сучасні реалії та з ними треба більше працювати, щоб налагодити взаємодію. Проте й це, на думку дівчини, цілком реально:

"Ми майже чотири року просуваємо програму "Voices of Captives" ("Голоси полонених") та маємо сформоване бачення роботи. Нас вже підтримують інші народи, але треба достукатися й до політиків. Коли ми пишемо листи – цього недостатньо, тож плануємо організовувати акції під консульствами, приїжджати на зустрічі. Ми зробимо все, щоб голоси полонених звучали, і про Україну не забували".

Нагадаємо, що звільнені з полону захисники та захисниці мають право на відстрочку від мобілізації. Документ можна оформити в офісах Центру надання адміністративних послуг, звернувшись туди один раз: надалі відстрочка продовжуватиметься автоматично.

Фото: надані Діаною Старік