Для мешканця Запоріжжя Олександра з позивним Тінь війна почалася ще десять років тому. Чоловік служив в "Азові" та 54-й бригаді, захищаючи Батьківщину на найгарячіших напрямках, а внаслідок важкого поранення вже після повномасштабного вторгнення росіян втратив обидві ноги.
Наразі чоловік вже пройшов довгий шлях реабілітації і опанував протези. Повернувшись до Запоріжжя, продовжив боротьбу за майбутнє країни: тепер вже у цивільному житті допомагає армії та наближає нашу Перемогу.
Читайте також: "Хочу вивчитися на протезиста" - після втрати ноги захисник Донеччини будує плани на майбутнє
Про бойовий шлях, поранення та відновлення він розповів журналістам zprz.city.
"Нам потрібно тримати нашу ділянку фронту"
Бойовий шлях Олександра почався десять років тому – 8 травня 2014-го:
"Нас зібрали на ОДА, і ми поїхали на аеропорт під Маріуполем. Тоді я був в "Азові". Прослужив чотири роки, потім звільнився, рік-два пробув на гражданці, але мені тут не сподобалося, і повернувся — вже в ЗСУ, почав служити в 54 бригаді на посаді противотанкіста".
Далі в житті чоловіка було дві ротації, на одну з яких якраз припав початок повномасштабного вторгнення РФ. Як пригадав військовий, напередодні окупанти "накрили підстанцію", тож у нього та побратимів були проблеми зі зв’язком та інтернетом. 24 лютого 2022 року Тінь заступив на зміну о четвертій ранку та став свідком сильних обстрілів з обох боків.
"Ми знали, що в нас є робота, що нам потрібно тримати нашу ділянку фронту. Якісь емоції тут би тільки заважали. Хоча пізніше, коли вже стало все краще зі зв'язком, з'явився інтернет, ми повернулися у місце, де жив взвод, і дізналися, яка ситуація. Тоді якраз пішло оточення Маріуполя. У нас там декілька морпіхів було - не знаю, яким дивом їм вдалося вивезти родину, - розповів захисник про перші дні великої війни. - Хтось з наших хлопців з Харкова був, хтось з Києва. Всі сиділи в телефонах, злі. Мали думки поїхати допомогти на інших напрямках, під Харків чи під Київ, бо ми бачили, що хлопцям там важко, але розуміли, що якщо поїдемо, буде ще гірше".
"Лікар сказав: або ліва нога, або життя"
На початку повномасштабного вторгнення росіян бригада Олександра стояла неподалік Красногорівки на Донеччині. Приблизно через два тижні їх перевели в межах цієї ж області – як підсилення в район Мар’їнки. Там військовий отримав поранення, що ледь не коштувало йому життя.
Читайте також: У Дії з’явиться посвідчення ветерана – як записатися на тестування послуги
У той фатальний день чоловік з побратимом перебував на позиції. У Тінь поцілила ворожа міна: пробила каску, на згадку про що залишився шрам:
"Я пам’ятаю, що в мене все обличчя в крові, побіг до укриття, і нічого не відчув — ні свисту, нічого. Просто впав, почав вставати — розумію, що не можу, другий раз - знову впав. Болю не відчував, тим паче там почався обстріл доволі значний, все в диму. В третій раз вже намагався допомогти собі автоматом, але не допомогло, і почав повзти в укриття. Хлопці побачили, занесли мене".
З переднього краю пораненого евакуювали до реанімації в Покровську. Там на другу-третю добу лікар сказав чоловікові: або ліва нога, або життя. Однак, звісно, жодного вибору в такій ситуації не було. Як пізніше дізнався Олександр, ворожою міною йому відірвало праву ногу до коліна, а уламки потрапили в ліву. Кінцівка "нашпигована" була так сильно, що почалося зараження крові – врятувати її було просто неможливо.
Потім чоловіка перевезли в лікарню у Дніпрі, далі — у Вінницю. Спочатку він перебував у військовому шпиталі, де йому зробили одну реампутацію, пізніше - перевели в інститут реабілітації. Там для захисника почався тривалий шлях відновлення..
Протезисти самі вийшли на пораненого військового
Важке поранення Тінь отримав у лютому, протези отримав десь через півроку, а в листопаді звільнився. За його словами, протезисти з приватної клініки самостійно знайшли його та запропонували свої послуги: все було безкоштовним.
"Як це все відбувається: з госпіталя тебе відвозять в санаторій, там ти приблизно місяць. Тебе оглядають, проходиш процедури на відновлення, потім шукаєш собі протезистів. Спочатку отримуєш навчальні протези, вчишся, потім вже постійні, знову ходиш і звикаєш - це все на кілька місяців, - поділився досвідом чоловік. - Складно було перший місяць, бо пів року я провів у положенні сидячи або лежачи. Тільки встав - у тебе все крутиться перед очима, організм відвик. Оці перші кроки, воно все страшно, ти боїшся наступити на ті протези, спертися на них. Падав, звичайно - ну разів сім. А потім звик".
Щодо морального відновлення, то Олександр і сам "не знає, як тримався". Говорить, що тривале перебування на війні змусило бути готовим до будь-якого розвитку подій, адже шанси загинути чи отримати каліцтво дуже високі. Пригадує, що коли потрапив у Мар’їнку вже після повномасштабного вторгнення росіян, то подумав: "З Мар’їнки почав, тут все і закінчиться". Так все й сталося.
Крім того, захисник дуже переживав, як на його проблеми зі здоров’ям відреагує мама. Тривалий час він приховував від неї факт втрати ніг:
"І ось я вже на протезному заводі, вже отримую основні протези, і тут мама дзвонить, каже: "Чуєш, тут мені лист прийшов". Я кажу: "Я вітаю, що тобі хтось пише, це так романтично". А вона каже: "Зі страхової". Ох вона мене сварила, і вздовж і поперек, я таких виразів навіть від командирів ніколи не чув. А в неї просто проблеми з серцем, і я кажу: "Мамо, ну я ж тебе пожалів. Якби я тобі сказав одразу, ти б поїхала в Дніпро, і оцю всю дорогу ти би хвилювалася за мене, ночей би не спала. Нащо воно потрібно?".
"Було б у мене два коліна – я б не сидів на гражданці"
Вже йде другий рік, як Олександр повернувся до Запоріжжя. У перші місяці зустрічався з побратимами, займався хатніми справами, "надолужував" пропущені комп’ютерні ігри та встигнув знайти нове хобі - гравіювання по дереву. Чоловік зізнається, що сумує за побратимами, та повернувся б на фронт, якби мав "два коліна". Однак і зараз він допомагає армії чим може, щоб якомога більше росіян було знищено.
Читайте також: Після втрати руки захисник Донеччини продовжує "воювати" - з біонічним протезом збирає дрони
За словами Тіні, якщо центр Запоріжжя підходить для пересування людей з особливими потребами, то чимало магазинів потребують зручних пандусів. Крім того, він майже не може користуватися громадським транспортом:
"Не вистачає громадського транспорту, в який людина на двох протезах може просто шажок зробити - і зайти. Це частіше якісь такі сходи, куди залізти ще можна, а от злізти — вже ні. Потрібно, щоб цей транспорт нормально ходив. Тому я пересуваюся здебільшого на таксі, - поділився досвідом ветеран. - Потрібно, щоб наша влада більше йшла на контакт з ветеранськими організаціями, бо саме такі організації й розбираються в цих питаннях".
Щодо ставлення містян, то тут бувають різні ситуації. Олександр розповів, що деякі люди намагаються йому допомогти, інші кажуть "дякую", але є й такі, які намагаються надурити, чи просто байдужі. На його думку, українське суспільство не готове до ветеранів та поки що не може взяти на себе відповідальність за майбутнє країни.
"Потрібно працювати з дітьми, ще з дитячого садочка. Потрібно прививати здоровий націоналізм. Якщо дуже коротко це пояснити, то націоналіст сприймає свою країну, як живий організм. Що іде на користь, то є добро, що шкодить, то має бути знищено, - вважає Олександр. - Прививати любов до Батьківщини, до країни. Втлумачувати в голову дітям, що ви є громадяни, на вас є відповідальність, у вас є права і ви зобов’язані брати на себе відповідальність за майбутнє країни. Не скидати все на депутатів, президента, і тоді буде все на краще".
Нагадаємо, в Запоріжжі відкрили реабілітаційний простір для ветеранів.
Фото: zprz.city