За плечима захисника Маріуполя Володимира Тодоренка – більше 20 років військової служби. У 2002-му він підписав перший контракт з Державною прикордонною службою України та служив на різних напрямках. Потім були бої на Донеччині в 2014 році, Іловайський котел, з якого йому вдалося врятуватися дивом, та повномасштабна війна..

У 2022-му прикордонник обороняв Маріуполь, проте вже за півтора місяця опинився у полоні. У неволі провів три з половиною роки, протягом яких довелося зіткнутися з допитами, побиттям, тортурами та голодом.

Читайте також: Чому українським полоненим у РФ не дозволяють зв’язатися з рідними - розповідь волонтерки

Бої за Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення росіян були жорсткими та кривавими. Сили противника переважали в рази, а оточене місто перебувало під постійними обстрілами – з землі, повітря та моря. Захисники утримували оборону в надлюдських умовах. І вже за кілька тижнів у підрозділів, які базувалися на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча, не залишилося їжі, медикаментів та боєкомплекту.

Щоб мати шанс зберегти життя, військові прийняли важке, але єдине можливе рішення – здатися в полон. Це сталося 11 квітня 2022 року. Серед тих, хто вийшов до ворога, був і Володимир Тодоренко.

"Прийняли нас дуже жорстко, потім допити почалися. Перших півтора роки було дуже важко, бо кожен день били. Кожен день знущання були, якісь "задачі": або крокували цілий день, або стояли. Одного хлопця з морської піхоти по чотири раз на день виводили бити, – розповідає прикордонник. –  Їжі ставало все менше та менше. Бувало, що кілька діб нічого не давали, тож втрачали свідомість від голоду".

Голод особисто для себе чоловік називає одним з найгірших випробувань полону та не знаходить відповідь на питання, як таке взагалі можливо у 21 столітті… Каже, що те, чим годували в СІЗО, навіть важко назвати їжею. Наприклад, обідом могла бути юшка, що утворюється піж час смаження курятини, або дуже слабкий овочевий бульйон, який сам військовий описує як "проста вода без солі, в якій, може, варився якийсь буряк".

Читайте також: Кохання на відстані в 2 тис. км та 4 роки - як волонтерка Діана Старік бореться за повернення нареченого з полону

Після такого "годування" полонених могли змусити по півтори-дві години стояти в упорі лежачи. Також зголоднілих та виснажених чоловіків виводили на активні прогулянки, але лише коли наглядачам "це було цікаво" – на вулиці били, наказували бігати, стрибати, виконувати фізичні вправи. У зимовий період прогулянок не було зовсім, адже захисники не мали бушлатів. Однак відсутність одягу не була перешкодою для постійних "провітрювань" камери та вимкнення опалення під час "потепління" до 20 градусів морозу.

Нагадаємо, в Україну з полону Володимир повернувся 2 жовтня 2025 року. Про пережитий досвід, чи існують "хороші руські" у колоніях рф та що планує робити після реабілітації, чоловік розповів в інтерв’ю veteran.com.ua.

Фото: ілюстративне/ДПСУ, надане Володимиром Тодоренком