Військовий шлях Володимира Волощука з Харкова захоплює. Вперше зі служби він повернувся у 1993 році – працював водієм, майстром по металу, а потім разом з дружиною зайнявся шиттям. Коли почалася перша фаза російського вторгнення, долучився до ЗСУ. Армії присвятив чимало часу та звільнився в листопаді 2022 року за станом здоров’я.

Повернувшись до цивільного життя, поновив підприємницьку діяльність.  На грантові кошти придбав сучасні вишивальні машини, і тепер виготовляє рушники, скатертини та інші вироби.

Як Володимиру вдалося зробити бізнес на стародавньому українському ремеслі, розповіли в Міністерстві у справах ветеранів.

Читайте також: Вишиванки з душею - дружина ветерана Оксана Дякович створила успішний бізнес для дітей

На фронт – разом із сином

Після звільнення з армії в 1993 році кадровий військовий разом з дружиною Наталею шив та продавав шапки, торгував на ринках, більше десяти років брав участь у Сорочинському ярмарку. Однак у 2014 році чоловік без вагань пішов до війська: поруч служив і його син, а вдома чекала родина.

Довгі роки життя ветеран присвятив службі. Крім того, подружжя допомагало підрозділам військовим спорядженням, ремонтувало техніку власним коштом. Їхній дім був та залишається прихистком для побратимів та посестер, де вони можуть зупинитись на ночівлю, відпочити та отримати людське тепло перед відправкою на фронт.

У листопаді 2022 року Володимир демобілізувався за станом здоров’я та активно почав шукати, чим займатися в цивільному житті.

"Я не можу опустити руки. Ми ж чоловіки, нам для чого здаватися? Завжди треба пам’ятати, що нам значно легше тут, ніж хлопцям в окопах. Ми повинні працювати й підтримувати країну в тилу", - впевнений ветеран.

Тоді від побратима він дізнався про грантову підтримку від Українського ветеранського фонду. Вже маючи досвід у підприємстві, він вирішив спробувати та, долаючи сумніви, подав документи на конкурсну програму "Варто: Золоті руки". Проєкт став одним з переможців, і Володимир придбав сучасні вишивальні машинки. Так почався його шлях з відродження традиційного українського ремесла.

"Я хочу, щоб ці рушники знову жили"

Спочатку подружжя Волощуків виготовляло головні убори, але справа не принесла очікуваних результатів. Тоді чоловік взявся за інше ремесло - відродження традиційної української вишивки. Цікаво, що натхнення він знайшов у старовинних зразках, вивчаючи музейні експонати XVIII–XIX століть. Ці мотиви відтворює на рушниках, серветках, скатертинах-доріжках, що стають все популярнішими як елемент декору.

Читайте також: "Важливо нагадувати людям про українське" - на Вінниччині ветеран відкрив вишивальний бізнес

"Я хочу, щоб ці рушники знову жили. Вони завжди були поруч із українцями: на весіллях, у хатах, під іконами, навіть у важкі хвилини. Це наша історія, і я радий, що можу відновлювати її у сучасній формі", - ділиться ветеран.

Знайшовши українські вироби, вишиті майстринями понад 100 років тому, Володимир сам підбирає кольорову гаму, програмує кожен стібок вишивальних машин. Нитка на його виробах лягає не хрестиком, а гладдю, тож вишивка виглядає неначе намальована. Цікаво, що саме такий вид ремесла у давнину вважався вищим рівнем майстерності.

Свій проєкт ветеран назвав "Mokaprint". Спочатку, незважаючи на зростаючу популярність української автентики, він не отримував багато замовлень. Йому доводилося активно шукати клієнтів, відвідуючи з виробами фестивалі та ярмарки, зокрема, на ВДНГ у Києві. Розкрутити бізнес батькові допомогла донька Катерина: завдяки її відео в соцмережах, рушники, скатертини та шопери знайшли своїх поціновувачів.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як дружина ветерана Олена Іськова-Миклащук створила бренд одягу.

Фото: "Mokaprint"/Instagram