Коли розпочалася повномасштабна війна, Глеб Беня не роздумував довго і добровільно пішов захищати Україну. Молодий айтівець, який змінив офіс на фронт, служив гранатометником у 79-й десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Його останній бій на Донецькому напрямку став фатальним – росіяни атакували наших захисників FPV-дронами. Побратими військового загинули, а сам Глеб, важкопоранений, годинами лежав у полі, прикидаючись мертвим.

Поранення забрало в нього дві кінцівки, але не волю до життя. Глеб пройшов довгу реабілітацію, та коли зрозумів, що звичайний протез – це для нього «музейний експонат», вирішив спробувати новітній підхід остеоінтеграційного протезування. Про свій досвід він розповів для сайту veteran.com.ua.

Читайте також: Підкорити Кіліманджаро – український ветеран з ампутацією піднявся на найвищу гору Африки

Найстрашніша ніч у житті

До повномасштабної війни Глеб декілька років працював тестувальником програмного забезпечення. Але одразу, коли розпочалося вторгнення, вирішив готуватися до фронту. Згадує, знав, що воювати так чи інакше доведеться, і врешті у 2023-ому добровільно долучився до війська.

Хлопець виконував завдання у населених пунктах Мар’їнка та Новомихайлівка Донецької області. Там у грудні 2023 року він отримав поранення.

«Ми заходили на позиції вночі, треба було замінити хлопців, принести окопні свічки, провіант, воду. Та нас побачила ворожа розвідка і почала працювати FPV-дронами і дронами-камікадзе», - розповідає Глеб.

Ветеран згадує, що перший FPV-дрон влучив між ним і побратимом. Товариш військового майже одразу загинув, а Глеб отримав поранення. Уламки потрапили в праву руку, ліву ногу та очі.

«Я нічого не бачив, все обличчя було обпечене, чорне від вибуху. Це був шок і я почав кликати на допомогу. До мене прибіг побратим і наклав турнікет. Та коли він пішов допомогти іншому постраждалому, знову прилетів FPV і йому відірвало ноги. Від ще одного удару він загинув», - розповідає захисник.

Глеб залишився один та спочатку навіть не сподівався, що виживе. Хлопець повертається до найстрашнішого моменту свого життя і говорить – тоді, посеред поля, він хотів, щоб росіяни вже швидше вдарили по ньому, тільки б не відчувати шалений біль…

«Я лежав і вдавав мертвого, щоб мене не добивали. Пройшло п’ять-шість годин, і я зрозумів, що треба щось робити, бо навколо літають дрони, поряд лягають міни. В мене не було рації, і я почав шукати її в загиблих побратимів. Бачити не міг, на обох кінцівках – турнікети, тож було дуже складно. Декілька годин повзав, навпомацки знайшов мертвих, а потім рації, вони раз в декілька хвилин видають звук. Так я зв’язався з командуванням і через півтори-дві години за мною прийшли», - розповідає ветеран.

Через довгу евакуацію Глеб отримав турнікетний синдром, і в Покровську, куди його доставили зі стабілізаційного пункту, йому ампутували руку та ногу.

Читайте також: Від перших кроків до бігу – як Герой України з позивним "Гонсалес" відновився після двох ампутацій

Коли звичайні протези не підходять

Перед операцією лікарі попередили хлопця: якщо не ампутувати кінцівки, він помре. Виснажений та знесилений, Глеб погодився, але усвідомлення того, що сталося, прийшло набагато пізніше.

«Я прокинувся у Дніпрі. Без кінцівок. Та справжнє усвідомлення того, що їх немає, прийшло на реабілітації. Мене перевели в госпіталь в Ірпені, де я був вісім місяців, отримав класичні протези, проходив реабілітацію, навчився ходити. Але через те, що в мене дуже високі та складні ампутації, я не зміг нормально користуватися протезами. Вони дуже швидко спадають, я їх майже не відчуваю, кожні 10-15 хвилин потрібно перевдягати», - ділиться ветеран.

Найбільші труднощі були з верхньою кінцівкою. Протез, який надали Глебу, він жартома називає «музейним експонатом».

«Все так і є, бо в моєму випадку користуватися ним неможливо. Протез одразу спадав, лямки під пахвами натирали, все перекручувалося», - говорить хлопець.

Глеб почав вивчати інформацію про те, які ще варіанти протезування існують, які методи впроваджують в Україні. Так він натрапив на сторінку реабілітаційного центру для ветеранів «Tytanovi» і відкрив для себе інший шлях – остеоінтеграцію.

«Вперше я дізнався про роботу центру ще в березні минулого року: побачив, як проходять операції, тренуються хлопці. І в день, коли я поїхав до протезного підприємства, зустрів В’ячеслава Запорожця – засновника «Tytanovi». Він запросив  мене  у центр, але спеціалісти, які були зі мною, переконали цього не робити. Вже згодом я зрозумів, що класичні протези мені не підходять, збирався їхати на протезування у США, але спонсори, які мали влаштувати цю поїздку, мовчали, а я частіше згадував про остеоінтеграцію, - говорить Глеб Беня. – На класичне протезування і реабілітацію я витратив рік життя. Було б добре, якщо б в таких випадках, як в мене, людям одразу казали, що звичайні протези не підійдуть. Можливо, тоді я б вже відновився».


Читайте також: "Довелося обирати - або я, або нога": після ампутації ветеран Юрій Фурик викладає гімнастику і тренує військових 

Результати вже є

У реабілітаційному центрі «Tytanovi» ветерана оглянули лікарі, а він, в свою чергу, побачив: багато військових вже пройшли остеоінтеграційне протезування, мають сучасні біонічні протези та почуваються добре.

Остеоінтеграція – це інноваційний метод протезування, коли прямо в кістку вживлюють титановий імплант, а потім до нього кріпиться протез. Перевага такого методу зокрема в тому, що протез не обмежує рухи, не спадає і не натирає.

«Спеціалісти центру «Tytanovi» сказали, що мені підійде цей метод протезування. Спочатку зробили операцію, бо у верхній куксі був уламок, поставили спейсер – спеціальний пристрій, щоб закачати антибіотик і мінімізувати ризики інфекцій при остеоінтеграції. Через півтора місяця мені провели операцію - вживлення титанового штифта в залишкову кістку, за яку в подальшому буде кріпитися протез. В минулому місяці відбувся другий етап остеоінтеграції, і тепер через декілька місяців мені видадуть тренувальний, а потім вже постійний протез», - розповідає Глеб.

Хлопець говорить,  що вже почав реабілітацію і потроху навантажує руку. Для цього використовує тренувальний пристрій, який доєднується до імпланта.

«З ним я тренуюся і вже можу рухати кінцівкою на 360 градусів. Таких можливостей класичне протезування не дає. Воно сковує рухи, ти можеш тільки мінімально щось підняти. А після остеоінтеграції можна робити все, що завгодно, головне, щоб навантаження були поступовими, - ділиться ветеран. – З фізіотерапевтом я займаюся по п’ять-шість разів на тиждень – роблю вправи з гантелями, на тренажерах, тягові вправи, прес лежачи. Ампутація - не завада тому, щоб ти займався спортом».

Крім того, Глеб вирішив обрати такий самий метод протезування і для ноги. Поки що хлопець на початку шляху – у центр приїхав шведський професор Рікард Бранемарк, який погодився провести перший етап остеоінтеграції для Глеба та інших пацієнтів.

«Я бачу, як відновлюється рука – результати вже є, бачу, як змінилося життя в побратимів, це дійсно вражає. Після ампутації я можу приготувати собі їсти, кудись з’їздити, але по місту вже десять кілометрів не пройдеш, є скованість рухів. Хочеться бути більш мобільним, і такі приклади вже є. Я знаю дівчину зі США, яка має таку ж ампутацію, як і в мене, і після остеоінтеграції долає 10 тис. кроків на день. Це дуже круто», - говорить захисник.

Попереду у Глеба ще приблизно півроку у реабілітаційному центрі – після першого етапу необхідно пройти три місяці реабілітації.

«Цей час потрібен, щоб кістка з імплантом зрослися. Потім його виводять назовні, щоб в подальшому підключити протез», - пояснює ветеран.

Наразі держава не оплачує ветеранам остеоінтеграційне протезування. А вартість титанових імплантів дуже висока. Лише за один Глеб мав би заплатити 25 тис. євро.

«Наразі все оплачує фонд центру «Tytanovi». Проте, на мою думку, держава має напрацювати алгоритми для того, щоб компенсувати таке протезування ветеранам, яким не підходять класичні протези», - говорить захисник.

Надію на краще Глебу дає родина, побратими та підтримка, яку він відчуває у «Tytanovi».

«Тут дуже крута атмосфера – щодня фізіотерапія, якісь активності, спортивні заходи, концерти, спілкування з такими ж самими ветеранами, які втратили частину себе. Це справді допомагає», - говорить ветеран.

Читайте також: "Цінніше за свободу немає нічого", - історія Олександра Деменка, який 20 місяців провів у полоні

Мрії про життя без війни

Глеб говорить –  повернення до нормального життя для нього виявилося дуже довгим, але попереду він бачить багато можливостей. Мріє поїздити світом, займатися спортом, знову працювати.

«Варіантів багато – можливо, залишуся в ЗСУ на тиловій посаді, можливо -  стану соціальним працівником, щоб підтримувати хлопців, які будуть проходити те ж саме. Для тих, хто на початку шляху, слова побратимів, які їх розуміють, дуже цінні», - наголошує захисник.

Наразі Глеб має дві головні мрії – відновитися і вести активний спосіб життя та дочекатися завершення війни. Обов’язково – перемогою України.

Нагадаємо, раніше veteran.com.ua розповідав, як після втрати ноги ветеран Ярослав Качмар став тренером з футболу.

Фото: з архіву Глеба Бені