У Коломиї Юрія Фурика поважає не одне покоління чемпіонів – чоловік більше 30 років викладає дітям спортивну гімнастику, виховав десять майстрів спорту України та постійно привозить до рідного міста нові медалі. З 2022 року містяни знають його не тільки як спортсмена і педагога, а ще й як захисника, який на початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до війська.

На фронті чоловік отримав важке поранення, а 31 грудня 2022-го йому ампутували ногу. Новий рік розпочався з лікування, реабілітації, перших кроків на милицях та протезі. Незважаючи на всі складнощі, Юрій повернувся до улюбленої справи і знову тренує дітей. Крім того, він проводить безкоштовні заняття для ветеранів та цивільних з інвалідністю, ділиться власним досвідом та допомагає їм повернутися до активного життя.

Читайте також: Втратив ногу на фронті і викладає акробатику – неймовірна історія ветерана Олександра Чайки

«Якщо не підемо ми, Авдіївка буде всюди»

Юрій згадує, як 27 лютого пішов до військкомату. Після швидкої перевірки стану здоров’я його попросили прийти з речами та прийняли до роти охорони ТЦК. Згодом звідти почали відправляти на фронт. Так чоловік опинився у 128 бригаді ЗСУ.

«Я глибоко цивільна людина, але пішов на фронт добровільно, бо усвідомлював, що, якщо цього не зробити, ворог буде просуватися, і там, де я живу, також буде «Авдіївка». Тоді чоловікам доведеться йти в російську армію, - говорить Юрій Фурик. – Деякі люди вважають, що треба захищати свою родину, а деякі говорять, що нічого не можуть зробити і здаються. Я вважаю, що це питання зрілості і залежить від рівня свідомості людини. Проте, саме завдяки добровольцям ЗСУ тоді вдалося стримати ворога».

Спочатку захисник потрапив до Херсону, а після його звільнення – вирушив на Донеччину. Юрій виконував бойові завдання біля Бахмута, а також обороняв Соледар.

«Для мене був важким військовий побут. Ти живеш в окопі, їж там і спиш, вмиваєшся серветками, це досить складні умови. Крім того, завжди є страх. Але треба просто зібратися і робити ту роботу, яку маєш», - підкреслює чоловік.

Читайте також: Ветеран АТО, захисник, фермер: як Іван Павліш вирощує екзотичний батат на Львівщині

«Росіяни були так близько, що боявся почути «здравствуйте»

Саме у Соледарі Юрій отримав поранення. Там під час одного з боїв українським військовим довелося відступати. На новому місці потрібно було заново вибудовувати оборону, копати нові окопи та створювати позиції. Поки тривала ця робота, Юрія та ще 11 бійців поставили вперед, перед лінією оборони.

«Я дивився в тепловізор і бачив, що росіян дуже багато, їх постійно наганяли. Вночі ми були без карематів, позицій немає. Я прихилився до дерева і думав - тільки б не почути біля себе «здравствуйте», - згадує ветеран. – Наступного дня був артилерійський обстріл. Уламок засів мені в ногу, також була поранена рука. Але пощастило, що мене взагалі вдалося евакуювати, адже було бездоріжжя, справжнє «болото»».

У Краматорську, куди доставили військового, спочатку збиралися просто дістати з ноги уламок. Та ситуація виявилася набагато складнішою.

«Лікарі зрозуміли, що там вже все «перепалено», не поступає кров і нога вмирає. Мені зробили операцію і відправили до Дніпра, а потім, після ще п’яти операцій – до столиці», - розповідає Юрій.

Читайте також: "Хочу побудувати Дім Ветеранів": як захисник Володимир Коцюба відновлюється після важкого поранення

«Маленькими кроками до нових цілей»

Лікарі намагалися зберегти ногу, але врешті стало зрозуміло, що єдиний вихід – це ампутація кінцівки. Юрій спочатку не хотів підписувати дозвіл на це, але згодом також усвідомив, що іншого варіанту немає.

«Потрібно було обирати – або я, або нога. 31 грудня була ампутація, і в новий 2023 рік я зайшов вже новою людиною», - говорить ветеран.

Усвідомлення того, що сталося, не було простим. Юрій згадує, як два дні з ним розмовляли, а він просто лежав та дивився в одну точку.

«Потім я зрозумів, що треба йти далі. Мені сильно допомогли близькі - моя сестра, яка турбувалася про мене, мої учні, які надсилали відео, що зворушують до сліз. Тож на візку я був усього один день – через три дні став на ходулі, потім навчився ходити на милицях, а коли мені зняли шви і відправили в реабілітаційний центр у Львові – почав активно займатися в спортзалі. Ставив собі нові цілі і йшов до них маленькими кроками», - розповідає ветеран.

Небайдужі зібрали захиснику кошти на протез, і він заново навчався ходити. Врешті його виписали швидше, ніж хлопців, які почали займатися раніше. У травні ветеран вже був у Коломиї та остаточно повернувся до цивільного життя.

Читайте також: Втратив обидві ноги на фронті та пережив 20 операцій: історія ветерана Сергія Копищика з-під Луцька

«Хочу приносити користь»

З вересня Юрій поновив свою тренерську діяльність у Коломийській комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі і знову займається з дітьми спортивною гімнастикою.

«Спочатку мова йшла про виживання, а як тільки я зрозумів, що буду жити, вирішив спробувати повернутися до викладання. Адже я люблю свою роботу та  займався цією справою усе життя, - говорить тренер. – Мені важливо бачити, що я приношу користь, і поки що мені це вдається. Діти досягають гарних результатів, виконують розряди «Кандидат у майстри спорту», хочуть вступати у спортивні навчальні заклади».

Після отримання травми Юрій працює разом з напарником – тренер може пояснити дітям, як виконувати ту чи іншу вправу, а колега – підстрахувати.

«Учні мені довіряють, знають, що зі мною сталося, але іноді, звісно, задають дитячі питання. Наприклад, один хлопчик думав, що протез – це просто металева вставка, і я маю свою стопу», - згадує тренер.

Читайте також: "Можу стріляти й однією рукою": ветеран Віталій Руденко збирає гроші на біонічний протез, щоб повернутися на фронт

Безкоштовні тренування для військових та цивільних

Крім того, Юрій Фурик бере участь у міському проєкті «Спорт для всіх» та проводить безкоштовні тренування для військових, ветеранів, а також цивільних, які мають інвалідність.

«У проєкт мене запросили представники відділу молоді і спорту. Щоб взяти участь, я три місяці проходив додаткове навчання з психології, вивчав особливості роботи з військовими і людьми з інвалідністю, та навіть в свої 50 років складав заліки», - розповідає ветеран.

Заняття проходять в одному з залів дитячо-юнацької спортивної школи. Там для зручного заїзду вже встановили пандуси. У приміщенні є сучасні тренажери, легкоатлетичний манеж, тенісний стіл, а поруч – стадіон для бігу та ходьби, тож кожен може обрати собі заняття на свій смак.

«Я слідкую, як люди виконують вправи, проводжу розминку, можу щось порадити, за бажанням – навчити гімнастичним вправам. Наразі ми займаємося два рази на тиждень – у середу та п’ятницю о 09:30», - зазначає тренер.

Зв’язатися з ним можна за номером телефону + 380 67 710 48 56.

«Основне моє завдання – залучати людей з контузіями, інвалідністю, щоб повернути їх до суспільства, щоб вони знову хотіли жити. Адже часто ветерани замикаються в собі, - говорить Юрій Фурик. – В нас є можливість тренуватися безкоштовно, вони можуть бачити людей з такими ж проблемами, як у них, спілкуватися, займатися спортом та відновлюватися. Комусь це потрібно для підтримки духу, комусь – для нових знайомств, а хтось зможе займатися паралімпійськими видами спорту».

Нагадаємо, ветеран Олег Гураль, який підірвався на ворожій розтяжці та втратив зір, став масажистом. 

Фото: з архіву Юрія Фурика