Сергій Копищик став на захист України у 23 роки: у ТЦК та СП (тоді – військкомат) він прийшов у перший день повномасштабного вторгнення росіян. Однак на фронті чоловік пробув недовго: вже у липні 2022 року отримав важке поранення на Миколаївщині і втратив обидві ноги.

Читайте також: Втратив ногу на фронті і викладає акробатику – неймовірна історія ветерана Олександра Чайки

Тоді для Сергія почався тривалий шлях відновлення та лікування. Між лікарнями він зробив пропозицію коханій Світлані, одружився та став батьком. А близько трьох місяців тому – повернувся на роботу на завод, де працював до великої війни.

Робоче місце облаштували під потреби ветерана

Сергій проживає у селі за 30 кілометрів від Луцька, тож на завод дістається службовим мікроавтобусом. На робоче місце поспішає на протезах і з милицями: 26-річному ветерану довелося змінити колишню посаду оператора листозгину на комплектувальника складу. Тут йому працювати фізично легше та комфортніше.

"Тут я можу працювати сидячи, на складі. Працюється в принципі легко, весело, комфортно. Переважно свій робочий час проводжу на кріслі колісному – робота сидяча, і на протезах цілий день сидіти я не бачу сенсу", - ділиться чоловік.

Після поранення минуло вже більше двох років, однак його  наслідки все ще даються взнаки. Сергію довелося пережити більше 20 різних операцій – на животі, на ногах, на оці. Каже, що сьогодні почувається добре, його фізичний стан уже в нормі, однак пошкоджене око так і не бачить.

За словами чоловіка, на заводі він не відчуває жодних проблем із доступністю. Керівництво взяло на себе обов’язок подбати про інклюзію та доклало зусиль, щоб комфортно облаштувати робоче місце ветерана. Зокрема, виділило місце для крісла колісного та особистих речей, зробило спеціальний санвузол.

Також Сергій не зіткнувся з проблемами у спілкуванні з колегами. Хоча, як зізнається чоловік, спочатку вони комунікували з ним дуже обережно, боячись ранити чи образити. Однак завдяки його оптимізму та почуттю гумору, налагодити контакт вдалося дуже швидко та просто.

Читайте також: Реінтеграція ветеранів у цивільне життя - досвід ГО "Серце Азовсталі"

"Коли я жартував, що в мене одна нога тут, а інша там, то вони не знали, чи можна їм сміятися, чи ні. Але коли побачили, що в мене гарне почуття гумору, то розслабилися", - жартує колишній захисник.

Дитина - мотивація якнайскоріше стати на протези

З дружиною Світланою Сергій познайомився незадовго до повномасштабного вторгнення, а одружилися вони вже після поранення чоловіка. Свого первістка Марка з пологового забрав уже на протезах: його очікування стало великою мотивацією якнайшвидше стати на "нові ноги".

Наразі ветеран працює комплектувальником на складі, однак розраховує, що ця посада – тимчасова:

"Я відчуваю, що я можу зробити більше. І як мені сказали, керівництво також готове запропонувати мені більш серйозну роботу".

Директорка з персоналу заводу Тетяна Плебанович розповідає, що на повернення Сергія чекали ще з літа 2023 року. Керівництво підприємства організувало для нього робоче місце та пропонували різну допомогу – приносити їжу з їдальні, притримувати двері. Проте ветеран від цього відмовився, аргументуючи тим, що він самостійний та хоче більше рухатися.

За її словами, наразі 250 працівників заводу воюють, а 40 ветеранів вже приступили до роботи. Щоб допомогти і першим, і другим, на підприємстві діє спеціальна програма, яку координує технічний керівник Олександр Саган. Чоловік і сам нещодавно демобілізувався, тож тепер допомагає реінтегруватися іншим.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про ветерана Євгена Сивопляса, який проводить соціальні акції в різних містах України. Таким чином він намагається привернути увагу до проблем захисників і захисниць з інвалідністю та ставлення суспільства до них.

Фото: Суспільне Луцьк