Теплий вересневий вечір суботи. Європейська площа в центрі  тилового міста Рівне. Тут гуляють дорослі з дітьми, відпочиває молодь, хтось ласує морозивом чи п’є каву з круасаном, інші поспішають до одного з найбільш популярних місцевих ТЦ. А поруч – стоїть військовий на протезі з двосторонньою табличкою з написами "Поклади собі руку на серце і посміхнись" та "Не відвертай обличчя, я  - не чудовисько".

Читайте також: "Людина після служби – не сміття" - майбутній "Холостяк" Олександр Будько розповів про життя ветеранів з інвалідністю

Це – ветеран російсько-української війни Євген Сивопляс. За його плечима – важкі бої на кількох гарячих напрямках, три поранення і ампутація ноги. А ще – створення громадської організації та більше ста проведених соціальних акцій у різних містах України. Одну з них, у Рівному, відвідав veteran.com.ua.

"Люди від мене відверталися"

До повномасштабної війни Євген Сивопляс проживав у Чернігові, де працював оператором плазмової різки на двох підприємствах. Однак вже 26 лютого 2022 року пішов до військкомату, отримав зброю та розпочав службу у 119 окремій бригаді територіальної оборони Чернігівщини.

За кілька місяців захисник перевівся у Третю окрему штурмову бригаду і в січні минулого року відправився захищати Донеччину на Бахмутському напрямку. Вже  менше ніж через два тижні отримав перше поранення, а вдруге – у травні 2023 року. Далі були важкі бої неподалік Кліщіївки, Андріївки та Курдюмівки, а в лютому цього року – в Авдіївці. Там Євгена спіткало важке поранення, внаслідок якого він втратив ногу.

Читайте також: У Рівному відкрили Центр каністерапії - яку допомогу можуть отримати ветерани та військові

Рівно через два роки від початку повномасштабної війни поранений чоловік опинився у Луцьку – сюди його доставили евакуаційним потягом з Дніпра. Тут почалася нова сторінка життя 39-річного Євгена із численними соціальними акціями, якими він намагається привернути увагу суспільства до проблеми сприйняття військових з ампутаціями та інвалідністю.

"Під час лікування в Луцьку я почав виходити за межі лікарні на милицях та був дуже здивований і засмучений реакцією людей. Вони не хотіли мене бачити, відверталися, відчувалася байдужість. Це було в квітні 2024 року – саме з того часу і почалися мої соціальні акції та інші заходи", - пригадує ветеран.

Дітей необхідно навчати комунікувати з ветеранами

Вуличні акції та соціальні активності Євген проводить близько п’яти місяців. За цей час заходи відбулися у Тернополі, Івано-Франківську, Львові, Чернігові, Києві,  Рівному (21 вересня), а найбільше – в Луцьку. Влітку чоловік створив громадську організацію з красномовною назвою "Зруш скелю".

"Скеля -  це символ тої самої байдужості з боку людей по відношенню до військових з ампутаціями, інвалідністю. Ми дуже хочемо її зрушити. Вважаю, що наші головні вороги, з якими маємо боротися, - байдужість та бар’єрність", - пояснює він.

Євген розповідає, що за цей час разом з командою провів вже більше ста заходів. Вони можуть відбуватися по кілька разів на день  - такий щільний графік, зокрема, складено для зустрічей зі школярами. Для дівчат та хлопців проводять "профілактику байдужості" та навчають їх правильному, етичному спілкуванню з ветеранами і ветеранками. Також громадська організація готує комунікаційний порадник, який буде розповсюджувати через департаменти освіти. У луцьких школах планують з часом провести й невеликі опитування, щоб зрозуміти, чи навчені діти правильно комунікувати з захисниками і захисницями.

Читайте також: Як етично спілкуватися з ветеранами з інвалідністю – поради фахівців

Чоловік зазначає, що робота з молодшим поколінням є важливою, адже наразі юні українці та україночки ще не знають, як необхідно спілкуватися з ветеранами. І якщо старші діти можуть стриматися, промовчати та проявити повагу, то школярі початкової школи чи ще молодші хлопчики і дівчатка, як правило, реагують бурхливо:

"Коли бачать військового на милицях, то досить гучно кличуть дорослого, щоб він звернув увагу, питають, "чому дядя без ноги", можуть навіть підійти та перевірити, чи дійсно кінцівки немає, де вона закінчується. А в одній зі шкіл Луцька до мене підійшли маленькі дівчатка та почали жаліти, - ділиться Євген. – Цього взагалі не варто робити (висловлювати співчуття – ред.), тому що це може повернути військового у стан жертви. Тоді я ще більше зрозумів, що роботу з дітьми треба проводити".

"У Луцьку ми вже маємо позитивні зміни"

До своїх акцій Євген Сивопляс залучає інших ветеранів з пораненнями та цивільних з інвалідністю, фізичними порушеннями. Рівне він відвідав разом з незрячою дівчиною з Луцька. Вони перевірили доступність Центру надання адміністративних послуг, обласної бібліотеки та двох супермаркетів, а також ставлення персоналу і відвідувачів (покупців).

За словами ветерана, у плані доступності ЦНАП та бібліотеку "є, за що похвалити". Тоді як взаємодія з персоналом та покупцями у магазинах викликала в нього "гірке розчарування". Чоловікові не було запропоновано жодної допомоги та довелося постояти в чергах. Люди не пропускали його вперед, навіть незважаючи на те, що активіст був на милицях. Аналогічна ситуація склалася на місцевому автовокзалі.

Читайте також:  "Точка входу" для ветеранів - на Рівненщині готують соціальних менеджерів для роботи з військовими

Однак Євген Сивопляс впевнений, що у рівнян можна виховати культуру поважного ставлення до захисників  і вдячності та навчити їх правильній комунікації. Його оптимістичний прогноз заснований на досвіді позитивних змін у Луцьку. Завдяки роботі  громадської організації під час проведення вуличних акцій вже близько третини перехожих прикладають руку до серця та підходять до чоловіка поспілкуватися чи обійняти. Також там налагоджена взаємодія з бізнесом:

"Мета по Луцьку на даний момент  - встановлення десяти пандусів та ста дзвіночків виклику персоналу в закладах. Також прагнемо, щоб люди активно виражали вдячність прикладанням руки до серця, не було черг, - ділиться планами чоловік.  – Коли досягнемо цього в місті, будемо "брати" наступний обласний центр та так само пропрацьовувати ці моменти. І так – поки не охопимо всю Україну".

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як в Україні створюють гаджети для ветеранів з інвалідністю.

Фото: Євген Сивопляс/Instagram, Наталія Сорокіна