Боєць 12 бригади спеціального призначення «Азов» Дмитро Канупєр провів у полоні два з половиною роки. За вигадані «військові злочини» окупанти засудили його спочатку на 48, а потім – на 29 років ув’язнення, тож військовий вже не сподівався, що колись дочекається обміну та побачить рідних.

Та восени минулого року захисника з позивним Расті все ж вдалося повернути в Україну. Зараз він розповідає про все пережите та закликає боротися за всіх полонених, які досі залишаються в неволі.

Читайте також: "25-й День народження я зустрів у полоні": захисник Маріуполя Арн став героєм фільму "1000 днів волі"

«Спали на вулиці та непритомніли від голоду»

Дмитро розповідає, що перед тим, як потрапив у полон, видалив всю інформацію з телефона. Проте, росіяни вже знали про нього все: в якому підрозділі служив, чим займався. Згадує – знайшли навіть старі фотографії з видаленої сторінки «ВКонтакті», на якій 14-річний Дмитро допомагав людям на Майдані.

Одразу військового направили в Оленівку, де було три бараки «азовців». Той, де тримали Дмитра, був розрахований на 60-80 осіб. Натомість у ньому перебувало 333 захисника. Тож ті, хто взяв з собою спальники і каремати, спали на вулиці.

Крім холоду, військовим доводилося переживати голод, адже все, що вони їли за день – п’ять-сім ложок каші та невеличкий шматок хліба.

«Я там разів десять непритомнів від голоду, від нестачі сил. Загалом я – спортивна людина. Але спортом почав займатися лише, коли організм адаптувався під ту кількість їжі, яку давали нам в Оленівці. Почав хоч фізкультуру робити. Бо до цього навіть дихати було тяжко. Так було і з іншими. Люди були знесилені»,- розповідає захисник Маріуполя.

Крім того, Дмитра допитували представники ГРУ. Вони просили розповідати про злочини українських військових в Маріуполі та хотіли зняти відео, у якому Дмитро мав переконувати чоловіків не йти на фронт та не захищати Україну.

Наприкінці вересня бійця відправили в Таганрог. Там на допитах йому пропонували сказати, що його побратими вбивали у Маріуполі цивільних.

Читайте також: Пережив 5 років полону та відкрив сімейний ресторан під Києвом: історія ветерана Богдана Пантюшенка

Спогади про Оленівку

Крім того, Дмитро був свідком трагедії в Оленівці. Він згадує, що росіяни забрали з трьох бараків 200 чоловіків та сказали їм забирати речі. Людей викликали за складеним списком.

Події того дня боєць згадує так: «Я був у берушах, читав книгу. Раптом почув вихід «Граду» і потім вибух. Ми не розуміли, що відбувається, почали виходити на вулицю і спершу побачили лише, що горить територія колонії. Далі були чутні крики. Кілька годин ці крики не вщухали. Тоді загинуло дуже багато побратимів. Цей барак знаходився в найвіддаленішому місці колонії біля паркану. І, як потім розповідали хлопці, саме за парканом і почалися виходи «Граду»».

Пізніше на допитах росіяни намагалися переконати полонених, що по колонії вдарила Україна та додавали «Вот смотрите, как ваши вас не любят». Так вони хотіли впливати на моральний стан військових.

«Вони наводять аргументи, що працювала наша контрбатарея, яка нібито повинна була знищити «Град». Але ви собі уявіть, щоб протягом кількох хвилин контрбатарея знайшла точку, де знаходиться цей «Град» і відпрацювала. Це нереально. На той момент, в 2022 році, щоб так відпрацювати, повинні були зробити розвідку тієї локації приблизно там, де вихід був. З тими засобами, які тоді були, на таке знадобилося б не менше десяти хвилин», - говорить Дмитро Канупєр.

Читайте також: "Моя головна ціль — боротьба за чоловіка. Триматися мені допомагає терапія”: розмова з дружиною військовополоненого з Азовсталі

У Таганрозі зустрічали з російським гімном

Хлопець згадує, що у Таганрог потім відправили саме «азовців». Усім зав’язали очі, на руках були стяжки, в дорозі – били та застосовували електрошокери. Коли військових привезли в СІЗО, там грала гучна музика:  «Катюша», «Маруся» та гімн росії. Полонені не розуміли, кули їх привезли та що відбувається.

Після цього їм наказали вистрибувати та із зав’язаними очима бігти вперед по умовному коридору зі спецназівців. В цей час їх били.

«Приходить черга нашого КамАЗа, відкривають борт, хлопці вибігають. На них кричать, супроводжують побиттям, застосовують електрошокери. За рахунок того, що ноги оніміли і я нічого перед собою не бачив, почав повзти на правому плечі, як гусениця. Доповзаю до кінця борта, мене хапають за куртку і штовхають вниз. Це приблизно з висоти 1,5 метра скидають вниз головою об асфальт. Я знепритомнів. На цьому не заспокоїлись – починають бити. Супроводжують усе це тим, що кричать: «Давай вставай, беги!» Я не бачив куди бігти, бо на очах була пов’язка. Бачив лише темний фон. А мене продовжували бити ногами, руками, палицями, шокерами. Разів п’ять непритомнів під час цієї «прийомки»», - згадує Дмитро.

Стяжки на руках були так сильно затягнуті, що ще три місяці не загоювались рани. «М’язи порозривало до кісток. Можна сказати, що в полоні мені «подарували» шрами від стяжок на руках, які залишились зі мною на все життя», - говорить боєць.

В Таганрозі в колонії чергувало три зміни спецназу. Полонені називали їх «спортікі», «жостікі» і «чечени».

««Спортікі» розбили нам «розтяжку» під час щоденних перевірок вранці та ввечері. Ми перебували в положенні літери «Г» – максимально нахилені вперед, руки максимально підняті вгору. В такому положенні ми повинні були вибігати на перевірку, ставати в позу «зірочки» – це коли руки приставлені до стіни, а ноги максимально розтягнуті. А вони підходили і їх ще більш розтягували. А також примушували присідати 50-100 разів, відтискатись. В деяких хлопців м’язи розривалися. Після перевірки треба було швидко забігати назад, не дивлячись ні на кого. Іноді примушували бігти з закритими очима, махаючи перед тобою ногами. Якщо хтось ухилився, вважали, що він не закрив очі і били», - згадує військовий.

Після цього в камері потрібно було зробити 500 присідань.

«Коли ти знесилений в цілому через погане харчування, побиття, рани – це надзадача. У мене постійно були перебиті руки і ноги після допитів. Через опіки від електрошокерів боліло тіло. Права нога так сильно набрякла від травм, що виглядала разів у чотири більше, ніж має бути здорова. Через це штани, які були на мене дуже великі, з правої сторони репались», - розповідає Дмитро.

Друга зміна, яких називали «жостіками» били полонених, змушували вчити російський гімн та пісні. Крім того, постійне побиття було на допитах.

«Вони тривали від однієї години до дванадцяти. Було таке, що об мене розряджали по два електрошокери за один допит. А далі вже просто напряму били тапіком (військовий польовий телефон), прикручуючи кабелі на пальці. Чим сильніше тапік крутять, тим більше електричний заряд, який тебе б’є, - згадує військовий. -  В Таганрозі був «спеціаліст» з катування, якого називали Бамбула. Якщо опера не могли «розколоти» людину, то викликали його. Мені теж викликали. Сказав, що гратиме на мені, як на барабані. Це було так. Я стою біля стіни в позі «зірочки», але стіни не торкаюся. Він бере дві ПВХ-трубу і ще один наглядач теж бере. І вони б’ють цими трубами по руках і ногах. Так ти повинен був протриматися дві хвилини. Якщо ти не міг протриматися, вони зупиняли час і далі тебе били».

Читайте також: Подвійна "порція" побоїв за офіцерське звання: ветеран-захисник Маріуполя розповів про 743 дні полону

Полон в Таганрозі називали Голодомором

У Таганрозі порції їжі були настільки маленькими, що полонені називали перебування там Голодомором.

«Зранку давали макаронів або каші без солі і будь-якого масла три-п’ять ложок. В обід 200 мл кип’яченої води з залишками картоплі, на друге так само трохи каші. А на вечерю від однієї до 2,5 картоплин в мундирі – кому як пощастить. І ще шматочок риби. А також одна третина хліба на весь день. Основне, на чому трималися – це хліб. Бо він був набагато калорійнішим, ніж усі ці «страви». Коли один з хлопців помер, вони збільшили нам пайку хліба», - розповідає Дмитро.

Після колонії в Таганрозі був суд у Донецьку. Дмитра та деяких його побратимів звинуватили в тому, що вони нібито вбивали цивільних в Маріуполі.

«Нас з побратимом засудили за один день. За три години було підряд три засідання. Адвокат, якого нам надали, взагалі нас не захищав, під час засідань говорив з кимось по телефону. Коли почув вирок, був шокований. 29 років! Вони загалом спочатку сказали 48 років, а потім ось так зменшили», - розповідає боєць.

Тому, коли Дмитра нарешті обміняли, перші два тижні він не міг повірити в те, що нарешті вдома. Найскладнішим було дізнаватися про смерті побратимів. Наразі військовий проходить реабілітацію, але знову планує захищати Україну.

«Хочу повернутися на службу в «Азов». Я не можу собі морально дозволити не піти, бо усі мої близькі друзі – це військові, я маю бути поруч з ними на фронті», - говорить Дмитро Канупєр.

Нагадаємо, раніше veteran.com.ua розповідав історію Данила Мельника, який пережив полон, чотири ампутації і став зіркою TikTok.

Фото: censor.net