Все життя 28-річного Кирила Синенка було пов’язане із Запоріжжям – тут він народився, навчався та працював електромонтером на одному з підприємств. Однак 24 лютого 2022 року перевернуло все з ніг на голову: чоловік залишив колишню роботу, підписав контракт із ЗСУ та пішов захищати рідну країну.

Читайте також: Військкомат – фронт – служба в ТЦК -  ветеран з Луганщини розповів про іронію долі та свій бойовий шлях

Майже весь час служби Кирила прийшовся на Луганщину. У боях в районі селища Білогорівка він отримав важке поранення, рятуючи побратимів. Після лікування та реабілітації повернутися на фронт не зміг за станом здоров’я, тож продовжив службу  в одному з ТЦК Запоріжжя, в роті охорони.

"На пам'ять" про бої  в нозі залишилися уламки від снаряду

Кирило пішов на фронт добровольцем. Після того, як підписав контракт із ЗСУ в 2022 році, пройшов підготовку та потрапив до протитанкового підрозділу 81-ї окремої аеромобільної бригади. Разом з побратимами "полював" на ворожу техніку на Луганщині, в районі Білогорівки. Наразі від селища майже нічого не залишилося: росіяни перетворили будинки на суцільні руїни, а колись родючі поля навкруги – на вирви та випалену землю.

"Перші враження (на війні), напевно, були від КАБу. Коли сидів в окопі, було таке відчуття, що хотів глибше заритися, - поділився чоловік. – Мені здається, що на фронті всі бояться. Я ще не чув, що хтось не боїться".

Але у боях на Луганщині Кирилу вдалося навчитися керувати страхом. За його словами, для цього він просто "забивав голову простими задачами, які можна виконувати просто зараз".

Читайте також: "Надихає сім’я та віра в перемогу" - ветеран, який втратив ноги на фронті, розповів про "Ігри Нескорених" та реабілітацію

Важке поранення ветеран отримав близько року тому. У той день врятував інших захисників ціною власного здоров’я:

"Побратими, які виходили на іншу позицію, попали під обстріл і передали по рації, що у них є "300-ті". Обстріл не закінчився, але я вирішив, що треба піти. Притягнув їх до окопу, там їм надали першу допомогу, наклали турнікети. Але сам я в окоп не спустився, викликав евакуаційну машину по рації. Все сталося так швидко – просто не встиг. Почув свист, ліг, але це не дуже допомогло", - розповів чоловік.

Уламки ворожого снаряду потрапили в ногу – частину з них лікарі не дістали й досі. Деякі з них уразили нервову тканину, тож їх вилучення фахівці оцінили як ризиковане: Кирило міг би взагалі більше не ходити.

Мотивація тих, кого мобілізують - найважче питання

Після поранення, лікування та реабілітації повернутися на фронт ветеран не зміг – перевівся до одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Запоріжжя, де продовжив службу в роті охорони. Зізнається, що така робота для нього важча, ніж воювати: в суспільстві працівників ТЦК зневажають, а про те, через що вони могли пройти, мало хто задумується.

Читайте також: Пережив полон, чотири ампутації і став зіркою TikTok – історія ветерана Данила Мельника

Найважчим питанням для себе ветеран вважає мотивацію тих, кого призивають на службу:

"Якщо людина хоче йти захищати вона бере і йде, у неї свої цінності, свій розум. А  та людина, яка не хоче, вона там не потрібна: ніхто не захоче з цією людиною возитися", - впевнений він.

Повномасштабне вторгнення росіян  навчило чоловіка не будувати плани на майбутнє. Однак про те, що буде після перемоги, він все ж замислюється. Наразі поєднує службу з навчанням в університеті – нову професію здобуває на факультеті робототехніки. На думку Кирила, за цим напрямком  - майбутнє, і після війни він буде дуже затребуваним.

Нагадаємо, захисник Артем Баген розповів, як тричі звільнявся з армії. На думку чоловіка, наразі в Україні проваджується провальна ветеранська політика.

Фото: Запорізька ОВА