Для уродженця Луганської області Павла з позивним Лакі, або Щасливчик, війна з росією триває вже десять років. У далекому 2014-му він підписав контракт та розпочав службу у військкоматі (зараз – Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або ТЦК) в Лисичанську. А от перший реально бойовий досвід чоловік отримав вже після повномасштабного вторгнення росіян на територію України.

Читайте також: Життя врятували дві пляшки води - ветеран Назар Вікторовський після втрати ніг служить у поліції

Від початку великої війни Павло захищав Батьківщину на Запорізькому напрямку та на Донеччині, внаслідок чого отримав три контузії та травму коліна. А пізніше, за іронією долі, знову повернувся на службу до військкомату, який на той час вже трансформували в ТЦК.

Позивний дали побратими

У перший день повномасштабної війни особовий склад вишикували та оголосили про збір і евакуацію. Куди саме поїдуть, не попереджали: у результаті Павло з іншими військовими опинилися на Запорізькому напрямку:

"Сказали, що на нас іде 80 одиниць техніки, яку потрібно зупинити. Я був гранатометником і мав підбити ту, що йшла на початку колони та подати сигнальною ракетою знак нашій артилерії, щоб вона далі відпрацювала, -  пригадав захисник.

Однак тоді колона пішла іншим шляхом. Через місяць бійців перевели на Нікопольський напрямок, а згодом чоловік вступив до лав 53-ї бригади імені Володимира Мономаха. Позивний він отримав від побратимів: в окоп до воїна влетіла ворожа 120 міна, а через дощову погоду розірвалася на глибині 2,5 метрів. Військовий тоді отримав першу контузію, однак вижив та навіть не був поранений.

"Того дня росіяни сильно гатили. Вночі ми змінилися та спали в окопах. По мені прилетіла 120-ка і навіть не заділа. Засипало землею так, що відкопували втрьох. Тоді побратими казали: "оце тобі повезло, ти — щасливчик". Відтоді і кличуть мене Лакі, або Щасливчик, - розповів чоловік.

Ще дві контузії отримав під Авдіївкою

Згодом Павла перевели захищати Донеччину. Спочатку разом з іншими бійцями він стримував російську армію на Мар'їнському напрямку, потім – на Бахмутському та Авдіївському. На останньому, за словами оборонця, було найскладніше та найгарячіше – "справжнє пекло".

Читайте також: "Люди з інвалідністю – не окремий підвид" - історія нового героя "Холостяка", ветерана Олександра Будька


"Я відвозив особовий склад на "передок" і готував окопи для піхоти. Страшно, прильоти, але працювати треба, бо хлопці мають кудись відходити. Кожен метр нам давався страхом та потом, а тим, що стояли перед нами — кров'ю", - поділився спогадами військовий.

Саме неподалік Авдіївки чоловік отримав ще дві контузії. Чоловіка перевели в групу інженерного забезпечення, що займалася мінуванням. Там він допомагав ставити протитанкові міни: за бійцями пильно слідкували ворожі дрони, а коли вони відходили – окупанти починали щільний обстріл. Однак, незважаючи на тривалу службу та відданість Батьківщині, Павло не вважає себе героєм: на його погляд, цього звання гідні "ті, хто в цій війні загинули".

"Уже хочеться в цивільне життя та спокою"

32-річний Павло після трьох контузій та травми коліна проходить вже другий курс лікування. Ветеран ще не повернувся на 100% до цивільного життя, адже служить у ТЦК. Переконаний, що працювати в таких установах мають люди, які мають бойовий досвід. Ситуація навколо мобілізації викликає в нього змішані емоції, адже коли він був інструктором з комплектування на військову службу за контрактом в 2015 році, ситуація була іншою:

"Люди приходили добровільно, їм було вигідно. Солдат виконував поставлені задачі, які він добре вмів робити. Контракт можна було підписати на пів року, потім відпочити та повернутися знову. Не було такого, що чоловіка чи жінку змушували йти в якусь окрему бригаду, бо вони йшли у "свої" — до побратимів", - пояснив військовий.

Читайте також: З Києва до Борисполя – пішки - ветеран на протезі зібрав 650 тис. грн для побратима

Водночас з тим, Павло наголошує, що не варто чекати, поки "ворог постукає в двері". На його думку, під час першої фази вторгнення росіян в 2014 році потерпали лише Донеччина та Луганщина, а решта країни жила мирно. Однак тепер ситуація інакша, а сценарію, коли "на позиції двоє, а в барі – десятеро", не має бути. При цьому важливо, щоб українська армія перемогла "совковщину", а до набору особового складу був грамотний підхід:

"Для мотивації нам потрібні не тільки перемоги, а ще й розумний розподіл за компетенціями. У нас зараз людей забирають, тому, що їх бракує — це неправильно, тому класні механіки, наприклад, опиняються в піхоті",  - зазначив Лакі.

Щодо планів на майбутнє, то Павло їх більше не будує: цьому навчила війна. Зізнається, що вже хотів би повернутися до цивільного життя, адже "дуже втомився". Після перемоги мріє вивчитися на кранівника, однак з остаточною професією, якою володітиме вже під мирним небом, поки що не визначився.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як ветеран із Запоріжжя на двох протезах повертається до цивільного життя.

Фото: "Суспільне Донбас"