Ветеран війни Сергій Галушко ніколи не був у США, але точно знає, як здійснити кулінарну подорож, не виїжджаючи з рідних Сарн. Вже два роки він готує м’ясо на американському смокері і встиг привчити містян до справжнього барбекю.

Рулька, ребра, ковбаски та навіть класика техаської кухні – яловичий бріскет: усе готується так, що м’ясо тане в роті, зберігає ніжний смак і набуває легких димних ноток.

За успішним м’ясним бізнесом стоїть людина з неймовірною історією. До своїх 30-ти Сергій Галушко, власник смокерів, встиг не раз змінити професію, взяти участь в обороні Соледара та харківському контрнаступі, стати люблячим батьком для двох дітей та гарним сином для України. Про свій шлях він розповів для veteran.com.ua.

Читайте також: Смачні делікатеси з ветеранського подвір’я: Сергій Савченко після фронту вирощує креветок та раків

За два місяці навчився воювати і рятувати

Коли розпочалася повномасштабна війна, Сергію було 26. Він працював будівельником і виховував двох дітей: п’ятирічну доньку та шестимісячного сина. За тогочасним законодавством він ще не підпадав під мобілізацію і, до того ж, мав право на відстрочку за сімейними обставинами, але це не завадило йому прийняти зважене рішення – захищати Батьківщину.

«Ми живемо недалеко від кордону з Білоруссю, і на початку вторгнення була загроза наступу звідти. Тому 24 лютого я вже був у ТЦК. До цього зі зброї тримав лише арбалет і пару разів мисливську рушницю. Та незважаючи на це, вирішив діяти», – згадує Сергій Галушко.

Спершу його зарахували до складу роти охорони Сарненського ТЦК та СП, а згодом він долучився до 14-ї окремої механізованої бригади, отримавши спеціальність «стрілець-санітар».

«Коли набирали людей до бригади, я одразу висловив бажання приєднатися, адже мобілізувався, щоб бути на фронті, воювати з окупантами, – розповідає Сергій. – Навчання, як такого, майже не було: пару разів дали постріляти з автомата, покидати гранати, показали, що таке зброя. Також пройшов курси з тактичної медицини і поглиблено самостійно вивчав цю тему: дивився відео, знаходив літературу. Так я навчився рятувати бійців на полі бою, коли це можливо, став непогано в цьому розбиратися і побратими дали мені позивний «DOC»».

Читайте також: Закохалися на фронті, а після – відкрили бізнеси: історія ветеранів Василя та Юлії Дідиків

«Після повернення хотілося втекти назад, на війну»

Сергій потрапив на фронт до Бахмутсько-Соледарської агломерації, де його підрозділ утримував ключову дорогу Бахмут–Лисичанськ. Пізніше брав участь у боях на Соледарському напрямку та контрнаступі на Харківщині.

«Ми зачищали села, займали територію, йшли в росіян по п’ятах, – згадує ветеран. – За цей час я отримав одну контузію, потім ще одну, і у грудні звільнився за сімейними обставинами».

Повернення додому виявилося не менш складним, ніж перебування на фронті. Сергію здавалося, що ніхто його не розуміє, він болісно реагував на прояви неповаги, і все це призвело до зловживання алкоголем.

«В перші місяці після служби в мене був настільки поганий моральний стан, що не можна передати словами. Страшенно хотілося втекти назад на війну, бо там побратими – люди, яким ти довіряєш, в яких ти впевнений. А в цивільному суспільстві всіх хотілося взірвати. Бо хоча й добрих людей в нас більше, завжди є ті, хто скаже криве слово. Через це здається, що ніхто тебе не розуміє, - згадує Сергій Галушко. – Півроку я пив, намагався таким чином полегшити свій біль, і якщо б не дружина – так, можливо, і не отямився б».

Кохана допомогла захиснику подолати шкідливі звички, пройти лікування і взяти відповідальність за своє життя.

«Дружинам бійців дуже важливо читати книги з психології про ПТСР, агресію у військових. Бо, на мою думку, допомогти захисникам може тільки родина. Я побачив це на своєму прикладі: півроку мені здавалося, що я поводжу себе правильно, а це було зовсім не так, і зараз я бачу це на прикладі інших. Хлопці повертаються, і у когось цей стан може тривати рік, у когось два, а хтось може з нього і не вийти. Це глобальна проблема, яка потребує вирішення», - говорить ветеран.

Читайте також: "Бачу в гарбузовому бізнесі потенціал": ветеран Олексій Шматков отримав грант на фермерство

«Кулінарія – це моя пристрасть»

Першою справою Сергія після фронту стало волонтерство. Він прагнув допомагати хлопцям, які залишилися в його підрозділі, і купував необхідні для служби речі. Більшість з них він придбав власним коштом, тому вже через пару місяців заощадження ветерана почали танути. Тоді захисник став частіше замислюватися про те, як жити далі і чим займатися, щоб прогодувати родину.

Одразу він вирішив повернутися до «шабашок». Сергій пообіцяв родичу зробити ремонт, почав займатися, здавалося б звичною справою та швидко зрозумів: військова служба не пройшла безслідно і здоров’я вже не дозволяє виконувати важку фізичну роботу. Тоді ветеран наважився відкрити власну справу.

«Спочатку я думав про м’ясний магазин, але зрозумів, що в цій справі велика конкуренція, і для мене це невигідно. Вдалу ідею бізнеса подала сестра, яка живе у Львові. Там вона побачила смокер, у якому смажилось м’ясо, і спитала, чи не хочу я цим займатися. Я вирішив, що це те, що треба, адже кулінарія завжди була моєю пристрастю».

На фронті, крім позивного «DOC», у Сергія був «запасний». Через любов до кухні побратими називали його Рататуєм, і дуже раділи, коли він пригощав їх новою смачною стравою.

«Я дуже добре годував побратимів. Коли повертався з бойового виходу, мені не треба було відпочинку, краще – зайнятися улюбленою справою. Заходив одразу на кухню і багато готував: стейки, шашлик, шурпу. Завжди подобалося працювати з м’ясом», – наголошує ветеран.

Читайте також: Місія - відродити вівчарство в Карпатах: ветеран Тарас Маркевич заснував ферму після поранення

Допомога від держави

Щоб освоїти спосіб приготування у смокері, Сергій самостійно вивчав інформацію в інтернеті, розробив власні рецепти для маринадів, а коли придбав першу піч – почав багато працювати.

«Спочатку це були маленькі масштаби – вдома ми облаштували кімнату, виділили місце для морозилки, старалися робити все якісно та смачно, а також дотримуватися санітарно-епідеміологічних норм. Я одразу оформив ФОП і з цього розпочався мій бізнес», - згадує підприємець.

Зараз він працює вже два роки. За цей час ветеран встиг отримати грант на 250 тис. грн від держави, і на ці кошти придбав обладнання, стелажі, морозилки, кондиціонер та додатковий маленький смокер. Тепер підприємець має велике та повністю облаштоване виробниче приміщення.

«В нас два смокери, і зараз будемо купувати третій та четвертий, а далі, думаю, і п’ятий, і шостий. Бізнес розвивається дуже гарно, але потрібно багато працювати, адже робота зовсім нелегка», - розповідає Сергій Галушко.

Читайте також: Бізнес – як терапія: дружина ветерана розвиває дитяче кафе та освітній центр на кошти гранту

Без «хімії» та шкідливих домішок

Підприємець говорить, що смокери популярні в США – там люди дуже люблять влаштовувати барбекю і часто використовують саме такий спосіб приготування м’яса. В Україну технологія прийшла не так давно, і Сергій став одним з перших, хто почав пропонувати покупцям смачну новинку.

«У смокері температура вища, ніж під час копчення, але нижча, ніж під час запікання, близько 125-130 градусів. М’ясо готується на багатті з дубових дров, вони активно горять, і, на відміну від звичайного копчення, диму, а отже і канцерогенів, виділяється небагато, - пояснює ветеран. – Це окрема технологія, яка дозволяє м’ясу зберігати соковитість і набувати легких димних ноток».

Спочатку м’ясо маринується в розсолі, а потім – обмазується спеціями. В роботі Сергія є важливе правило – не використовути жодних харчових домішок.

«Чому магазинна продукція дешева і її багато? Бо додаються фосфати, які допомагають затримати вологу в м’ясі. Таким чином з 20 кг сировини виходить 23 кг готової продукції. А в нас, якщо з 20 кг вийде 15-17 кг продукту, це добре. Ми не додаємо ані консервантів, ані підсилювачів смаку, тільки сіль, воду, перець, копчену паприку, лавровий лист та інші спеції», –  розповідає Сергій.

Таким способом підприємець готує свинину, яловичину, телятину, курятину, баранину, м’ясо індички, перепілки, качки, кролика. Є товари на будь-який смак: рулька, ребра, крила, філе, гомілки, ковбаски – рублені та мелені. Також в класичній коптильні підприємець готує рибу.

«Люди люблять різне: хтось сухіше, хтось жирніше. Ми стараємося закрити всі потреби», - розповідає захисник.

Також один-два рази на місяць ветеран пропонує клієнтам яловичий бріскет – основу техаського барбекю. Його потрібно готувати у смокері 16 годин!

«В нас культура споживання яловичини не так поширена, як в Америці, і її на ринку мало, люди не звикли до цього. Але бріскет, хоч ціна на нього і кусається, завжди розходиться дуже швидко. Всі, хто спробують, одразу розбирають», - розповідає Сергій Галушко.

Готову продукцію він виставляє на двох локаціях у Сарнах: на ринку та біля одного з супермаркетів. Розповідає, за дві-три години вдається продати все, що було приготовлено, і люди просять привозити ще більше товарів. Тому працювати доводиться багато, і в цьому йому допомагають близькі.

«Найголовніший мій працівник – це моя дружина, друга половинка, з якою ми пройшли дуже багато і зараз разом будуємо бізнес. Це права рука, ліва рука, нога, серце … і все разом взяте. Також є кухонний працівник – моя сестра. Хочу, щоб в майбутньому наша справа стала сімейним бізнесом і передавалася з покоління в покоління», – розповідає підприємець.

Читайте також: З ферми ветерана – до Іспанії: як Сергій Гаран після фронту почав вирощувати равликів

Військовим потрібні розуміння, повага і вдячність

Сергій поділився порадами з ветеранами, які також прагнуть відкрити власний бізнес, працювати і продовжувати активне життя.

«Першим ділом, – каже він, – треба не пити, не заглядати в чарку. Бо після війни багатьом хочеться: напився, згадав усе, поплакав – і здається, що легше. А насправді не легше, а тільки гірше. Тут потрібна підтримка рідних, не можна закриватися в собі».

Також важливо не боятися пробувати та просити про допомогу там, де вона необхідна.

«Коли я починав власну справу, найбільше лякали бюрократичні питання: ФОП, податки, реєстрації. Але виявилось, що не все так страшно. У кожному кабінеті, куди я заходив, люди дуже гарно ставилися, коли дізнавалися, що я ветеран. В усіх державних структурах працівники допомагали, пояснювали, навіть робили частину роботи замість мене. Ніхто не ставив палок у колеса. Якщо ветеран хоче почати бізнес – йому обов’язково допоможуть і підтримають», – впевнений підприємець.

Ще одна порада захисникам – не бути банальними.

«Якщо б я відкрив м’ясний магазин, ніхто б в мене інтерв’ю не брав. А так це щось нове, цікаве, моя справа приносить прибуток і нові емоції людям. І, звісно, потрібно багато працювати, адже під лежачий камінь вода не тече», – наголошує ветеран.

Цивільних, які хочуть допомогти військовим адаптуватися у суспільстві, Сергій закликає пам’ятати: ветерани потребують поваги, розуміння та вдячності. Вони можуть проявлятися в простих речах: пропустити вперед у черзі в лікарні, надати учаснику бойових дій невелику знижку на послуги та просто подякувати за захист.

«Робота, яку ми робили на фронті – точно не найкраща, і не найлегша. Ціна відносно мирного життя усього суспільства – це життя захисників. Тому усі ветерани хочуть знати, що воювали недаремно, що люди це цінують. Навіть маленькі жести подяки – дуже важливі», - наголошує ветеран Сергій Галушко.

Нагадаємо, Володимир Цитрак після фронту заснував крафтове виробництво на кошти гранту.

Фото: з архіву Сергія Галушка