У майстерні ветерана Антона Фіцича на Івано-Франківщині гартуються не просто металеві вироби – тут оживає українська зброярська традиція. Після звільнення зі служби захисник з Косова присвятив себе виготовленню гуцульських барток, козацьких шабель та мечів у стилі часів Русі.

До 2022 року він працював над господарськими та декоративними металевими конструкціями, однак після служби вирішив здійснити дитячу мрію.

Читайте також: Ветеран Денис Мостович відкрив ковальську майстерню – він створює мечі вікінгів та самурайські катани

Шлях у ремесло

Ковальством Антон захопився ще в 16 років. Освіту здобував у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Майстер розповідає – усі в його родині працювали зі шкірою, а не металом, але він свідомо обрав справу до душі ще в юності.

Батько Антона захоплювався мисливством і передав хобі сину, тож майстер з дитинства бачив зброю та цікавився нею. Можливо, саме через це він одразу ж прагнув створювати в своїй майстерні мечі та шаблі. Однак, спочатку все склалося по-іншому: до початку повномасштабної війни коваль виготовляв паркани, ліхтарі та лавки.

Читайте також: Ветеран Артем Богодюк виготовляє унікальні світильники – історія захисника

Служба в «Едельвейсі» та досвід війни

З початком повномасштабного вторгнення Антон добровільно вступив до 108-го батальйону 10-ї ОГШБр «Едельвейс». У березні-травні 2022 року він воював на Київщині та Донеччині.

«Я знав, куди йду. Я йшов без очікувань, без романтики війни. Я знав, що буде бруд, біль, холод. Там кулі свистіли, гілки падали – все було, як у кіно. На адреналіні ти не розумієш нічого. Після бою в мене телефон сів. Я павербанк витяг з броніка, дивлюся –  а там дірочка. Куля прошила шеврон, павербанк, броню, і броня зупинила її. Але в азарті бою навіть цього не відчув. Було невесело і шкода хлопців, які загинули тоді», – згадує Антон Фіцич.

Пізніше, під час обстрілу, він отримав травму та був евакуйований. Через ушкодження ноги Антон демобілізувався.

Читайте також: "Я бачив багато дитячих сліз" - після звільнення зі служби спецпризначенець виготовляє іграшки

Повернення до мрії, яку відкладав роками

Повернення додому стало для ветерана початком нового етапу в житті. Він узявся виготовляти сувенірну холодну зброю. Розповідає – так він втілює в реальність свої дитячі мрії.

«Війна дала поштовх, щоб я займався тим, що любив завжди – холодною зброєю, сувенірною зброєю. Я завжди це хотів робити, але за рутиною не мав часу. А після війни думаю: коли, як не зараз?», – розповідає захисник.

Перша виготовлена майстром бартка знайшла свого власника всього за сорок хвилин, і тоді Антон зрозумів – справа, яка подобається, може приносити кошти.

Наразі на одну бартку майстер витрачає близько тижня, на меч – три-чотири.

Декор – повністю ручний, з традиційною гуцульською символікою: солярними знаками, геометричними фігурами, мотивами сонця, гір і лісу. Ескізів він зазвичай не малює – композиція формується на самому металі.

Читайте також: Сокира для Валерія Залужного та унікальна майстерня: як ветеран Павло Скшетуський перетворив хобі на успішний бізнес 

Сувенірна зброя замість бойової

Антон Фіцич підкреслює: жоден з його мечів чи шабель не є гострим.

«Вони не є холодною зброєю, це – сувенірна річ. І доцільно буде сказати, що зброя не вбиває – вбиває людина», – зауважує коваль.

Для барток він виготовляє спеціальні чохли, частиною яких стають відстріляні гільзи.

«Чохли потрібні, щоб було безпечно користуватися в повсякденні. Був випадок: я своєму колезі зробив бартку. Він пішов до церкви на Різдво і порізався. Після того я вирішив робити такі невеличкі чохольчики, а стріляні гільзи дуже гарно дзвенять. Використані гільзи мені мої друзі-військові підганяють. Вони їм ні на що не годяться, а отак – і елемент декору, і нагадування: ці бартки зроблені під час війни», – розповідає ветеран.

Найбільше Антону Фіцичу подобається виготовляти саме такий вид зброї, адже в ньому – традиції та історія рідного краю. Гуцули використовували бартку і як тростину для ходьби, і як зброю для захисту від звірів.

«Потім бартка вже стала статусною річчю. Наприклад, прийшов гуцул на Різдво до церкви з гоноровою барткою, гонорово убраний: сардак, черес, пістоль – ну, ґазда. А тепер уже це має, напевно, якесь символічне навантаження. Хоча я роблю акцент на тому, щоб вони були утилітарні. Тобто, її можна повісити на стіну і милуватися, а можна йти з нею в ліс і цюкнути гілку чи кабана», – розповідає майстер.

Він підкреслює, що його мета – не лише створювати красиві речі, а й відновлювати українську зброярську культуру.

«Збереження традицій мені приносить задоволення. От дивлюся: у різних країнах є речі, які передають з покоління в покоління. У нас москалі кляті постійно це знищували, крали, вивозили. У будь-якій європейській країні чи у США є історичні мечі, шаблі, пістолети. У нас цього дуже мало. Я хочу наситити цей сегмент культури. Це –  наша спадщина, це – ДНК нашої нації. Воно ж через мистецтво зберігається і передається», – впевнений ветеран Антон Фіцич.

Нагадаємо, ветерани Алім та Мурад Насірови розвивають мережу ювелірних майстерень.

Фото: Суспільне Івано-Франківськ