Коли після важкого поранення Валерій Костюк прокинувся у лікарні, він побачив два силуети. Згодом він зрозумів, що це були лікарі, які розмовляли між собою. «Той, хто був поруч з цим військовим – загинув, хоча мав легші травми, а цей – вижив, хоча не сподівалися, – сказав один медик про Валерія. – Напевно, щось має ще зробити».

Ці слова викарбувалися у свідомості захисника і стали мотивацією жити далі. Спочатку – попри всі прогнози лікарів, знову стати на ноги і самостійно ходити. Потім – відкрити перший та другий бізнес. А коли зрозумів, що може це і навіть більше, Валерій вирішив допомагати іншим ветеранам та створив громадську організацію.

Про бойовий шлях, реабілітацію, підприємницьку діяльність та підтримку військових Валерій Костюк розповів для veteran.com.ua.

Читайте також: Нове життя після втрати дому: дружина ветерана Аліна Кіріна відкрила стоматологічний кабінет у Дніпрі

«Був на передовій, а дружині казав, що на тренуваннях»

Валерій – з міста Володимир Волинської області. Розповідає, до війни жив, як всі: працював, будував плани, проводив час з родиною. Звичну картину зруйнувала війна – в перший день вторгнення чоловік вирішив, що піде на фронт і буде захищати свою країну.

До того, як він долучився до війська, йому довелося почути багато відмов.

«Я відправив дружину за кордон і сам пішов проситися на фронт, але у ТЦК мене не хотіли брати – у військовому квитку було вказано, що стан здоров’я не дозволяє, до того ж не було бойового досвіду. Та згодом все ж таки вони погодилися, і у березні 2022 року я розпочав службу», - згадує ветеран.

Одразу Валерій не розповів дружині про своє рішення захищати країну.  Чоловік сказав, що піде навчатися користуватися зброєю «на всяк випадок» і їде не в зону бойових дій, а в тренувальний центр. Щоб вберегти найріднішу людину від хвилювань, придумав цілу легенду: у іншому регіоні найкращі інструктори, а навчатися на Волині не можна – люди будуть лякатися пострілів. Так якийсь час чоловік розповідав, що гучно, «тому що хлопці тренуються», а насправді – ледь знаходив хвилини зателефонувати у пеклі боїв на Авдіївському напрямку.

Читайте також: Чаї, варення та сиропи з Карпат: Володимир Цитрак після фронту заснував крафтове виробництво на кошти гранту

«На оборону Авдіївки надихнула жінка з Маріуполя»

Валерій потрапив в Авдіївку після всього двох тижнів навчання. Без бойового досвіду, без достатньої підготовки, але – за власним бажанням. На цей крок його несподівано надихнула жінка з Маріуполя.

«Ми тільки 14 днів провели на полігоні, і приїхали на Черкащину, щоб далі навчатися там. У вільний час з другом вийшли купити воду, і до нас підбігла жінка. Вона в сльозах впала перед нами на коліна! Сказала, що виїхала з Маріуполя, пережила фільтрацію, зятя та сина росіяни побили через проукраїнську позицію, і вся родина ледь врятувалася, - згадує захисник. – Ця жінка довго говорила: «Дякую вам хлопці за те, що захищаєте». А ми дивилися одне на одного і не знали, що сказати, бо весь наш бойовий шлях на той час – два тижні навчання».

В цей день на полігон приїхав військовий, який запропонував добровольцям поїхати на оборону Авдіївки. Валерій згадав жінку з Маріуполя і одразу погодився.

«Він сказав: хлопці, прорвали фронт, не вистачає людей. Ви ще не закінчили навчання, але може хтось готовий допомогти?», - розповідає про події 2022 року ветеран.

Так Валерій опинився у 110-тій окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Чоловік прагнув боротися з ворогом, але зрозумів, що слова про готовність були передчасними – до смертей друзів і страху за власне життя підготуватися неможливо.

«Під час першого бою я зрозумів, куди потрапив: одразу було троє загиблих і п’ятеро поранених. Я їхав патріотично налаштованим, але морально не був готовим до того, що вранці я п’ю з побратимом каву, а ввечері маю дзвонити його родині і говорити, що діти залишилися без батька, - ділиться чоловік. – Після цього я зрозумів: таке може статися і зі мною, тому чесно розповів дружині, де я знаходжуся.

Читайте також: "Наше завдання - робити людей щасливими": у Запоріжжі ветеран відкрив кейтеринговий бізнес

«Якщо виживу, буду робити багато добра»

Валерій згадує: 110-та бригада довго стримувала ворога, але це коштувало багато життів. Чоловік весь час був у піхоті – каже, навчання та підвищення пропонували, та він не хотів кидати побратимів.

«Ми всі там були за ідею. Навіть після поранень майже одразу поверталися назад – ногу перемотав і пішов. Я вперше потрапив у лікарню у травні 2023-го, але ще навіть до рішення ВЛК повернувся назад, бо не вистачало людей. Так робили, бо знали, за що воюємо – за сім’ю, за свою країну», - розповідає чоловік.

Друге поранення він отримав 7 жовтня. Українські захисники потрапили під щільний вогонь окупантів, і надій на порятунок майже не було.

«Залишилися живими тільки я і ще один хлопчина. Я не думав, що виживу, бо отримав поранення, лежав у крові, і час ніби сповільнився. Я бачив кадри зі свого життя, згадав навіть, як в першому класі в однокласника забрав гумку, і мене там, на полі бою, так мучила совість! Потім пригадував, що зробив хорошого, і так тепло було на душі. Тоді вирішив, що якщо не помру, буду робити багато добра», – згадує захисник.

Ветеран отримав тяжкі поранення: перелом тазу, ушкодження правої ноги, травми руки, де довелося відновлювати нерви й сухожилля. Також була відірвана права сідниця, лікарі відновлювали ушкоджений кишечник.

Ліва рука не працювала, а найстрашніше – медики давали тільки декілька відсотків на те, що ветеран зможе ходити. Через декілька місяців Валерію вперше дозволили сісти та коли він ще не міг самостійно рухатися – відправили додому, де його доглядала дружина Альона.

«Дружина – цей мій скарб. Я їй казав – навіщо тобі інвалід, але вона мене не залишила і завжди була поруч. Альона допомагала так: я просив принести води, а вона каже – бери сам, і ставить чашку подалі. Так я потроху вчився себе обслуговувати. Спочатку думав – невже не може подати, а потім бачив, як вона стоїть, дивиться, як я намагаюся це зробити і плаче. Я дуже їй вдячний», - ділиться чоловік.

Зараз травматолог, який лікував Валерія, називає його «восьмим дивом світу». Говорить: «Я не думав, що ти будеш ходити, а ти вже йдеш сам, і ще й іншим щось приносиш!».

А ветеран весь цей час просто не забував слова про те, що він ще має щось зробити у цьому житті, перетворив це на місію та не дозволяв собі впасти духом.

Читайте також: "Йду до мрії маленькими кроками": ветеран Артур Войтюк готується відкрити кав'ярню у Хмельницькому 

Кавовий бізнес родини ветерана

У лікарні дружина запропонувала Валерію зайнятися бізнесом, адже після поранення він більше не зміг би працювати фізично. Подружжя вирішило за франшизою відкрити кав’ярні самообслуговування.

«Я подумав, що це буде для нас простіше, адже це вже налагоджений проєкт, нам передадуть досвід, навчать», - пояснює ветеран.

Але без труднощів все ж таки не обійшлося – підприємцям довелося пробувати, експериментувати та здобувати власні помилки, щоб налагодити роботу.

«Спочатку, у 2023 році ми поставили одну кав’ярню, і тоді зрозуміли, яку велику роль грає локація. Місце було непрохідним, і ми виходили в мінус, тільки вкладали і платили податки. Але не здавалися – взяли другу кав’ярню, і її вже встановили там, де треба, нарешті почав надходити прибуток», - розповідає Валерій.

Згодом ветеран вирішив взяти участь у грантовій програмі для захисників та отримав грант на 500 тис. грн від держави. За ці кошти він вирішив встановити ще три кавові точки. Дві з них вже облаштували, а наступну поки ще готують до відкриття. За умовами програми, Валерій вже працевлаштував двох людей,  і збирається дати роботу ще одному працівнику.

«Грант передбачає, що я маю надати їм працевлаштування на сім років. Знайомі мені кажуть: ти розумієш, що на весь цей час потрапив у рабство? А я відповідаю, що розумію, що буду сім років давати людям роботу, платити податки, чимось допомагати державі. Зараз в нашій країні критична ситуація, і ми маємо робити максимум, щоб з неї вийти. Тил має допомагати фронту. Якщо всі будуть говорити, як все погано, краще не стане, варто починати з себе», – впевнений захисник.

На п’яти кав’ярнях Валерій зупинятися не збирається – у планах розширити бізнес до восьми.

Читайте також: "Навчаємо дітей любити не тільки макарони": ветеран Дмитро Константінов заснував бізнес з організації шкільного харчування 

Новий напрямок – виробництво постільної білизни

Один бізнес на двох – надто мало. Саме так вирішило подружжя, і тому зайнялося новою справою – продажом та пошиттям постільної білизни. Ідея виникла у Альони, яка раніше продавала речі в інтернет-магазині, і мала навички шиття.

«Мені як раз прийшла виплата у зв’язку з пораненням, і ми купили магазин у Володимирі. Облаштували його, зробили ремонт і взяли участь у грантовій програмі. Нам вдалося отримати 500 тис. грн, які ми використали на обладнання для шиття, зокрема – вишивальну машинку», - розповідає ветеран.

У магазині можна придбати постільну білизну, ковдри, подушки, нижню білизну. Частину товарів підприємці закупають у постачальників, ще частина – власного виробництва.

«Наразі шиттям займається Альона вдвох із нашою працівницею-швачкою. Люди купують нашу постіль і залишають гарні відгуки, говорять, що якісь дуже гарна. Крім того, ми пропонуємо індивідуальні розміри, дизайн, все, чого забажає клієнт. В нас є вишивальна машинка, тож якщо ви хочете бачити фото свого сина на ковдрі, ми і це можемо зробити», - говорить Валерій.

Також у магазин працевлаштували продавця. Наразі виробництво планують розширяти, залучати більше робітників, і займатися не тільки пошиттям білизни, а ще й одягу. В найближчих планах – відкриття власної торгової марки.

«Бренд буде називатися VIA. Для нас це означає «Валера і Альона», - розповідає захисник.

Ветеран говорить, що відкриття бізнесів стало для нього цілющою реабілітацією. Все просто: коли є багато роботи, немає часу на прокручування страшних спогадів та депресивних думок. Своїм прикладом він прагне надихнути інших захисників, які повертаються з фронту.

«Сталося поранення, але це не означає, що життя закінчилося. Треба налагоджувати його, працювати, щось робити. Я вірю, що внесок кожного має значення і колись наші діти будуть пишатися, що народилися в Україні», - говорить Валерій Костюк.

Читайте також: 500 тис. грн на власне СТО: на Запоріжжі ветеран Микита Шевченко розвиває бізнес за кошти гранту

Допоміг собі – допомоги іншим

Активну бізнес-діяльність ветеран поєднує з волонтерством. Після повернення з фронту та реабілітації Валерій створив громадську організацію «Підтримай героїв».

«Велику частину прибутку ми вкладаємо у громадську діяльність. Я вважаю так: якщо ти маєш, що їсти і пити, ти одягнутий, то треба допомогти іншим», - підкреслює чоловік.

ГО «Підтримай героїв» має багато напрямків роботи, і вже об’єднала чимало волонтерів. Щотижня, в рамках акції «Підтримай поранених», вони відвідують лікарні, щоб поспілкуватися із захисниками та надати їм посильну допомогу.

«Ми дякуємо їм за службу, приносимо смаколики,  допомагаємо. Комусь треба купити адаптивну білизну, комусь – допомогти підстригти нігті. Ми приходимо на вихідних, бо в суботу та неділю багато військових ідуть додому, а люди з інших областей залишаються у медичних закладах і до них ніхто не приходить. Не можна, щоб вони лежали і думали, що нікому не потрібні. Треба дати надію, що вони не забуті, про них пам’ятають, неважливо звідки вони – з Харкова, Донецька, Дніпра», - розповідає ветеран.

Ще один напрямок – «Надійний тил» передбачає допомогу діючим військовим. Волонтери відправляють посилки на фронт –  в них і корисні речі, і продукти, і малюнки та листівки від дітей.

Також на базі ГО влаштовують різноманітні заходи. В рамках ініціативи «В ритмі душі» звукотерапевт грає для відвідувачів на тібетських чашах. Це допомагає заспокоїтися, розслабитися, відпустити тривожні думки. На такі зустрічі можуть приходити усі бажаючі з ветеранської спільноти: захисники, їхні рідні та близькі.

Крім того, для ветеранів запрошують менторів, які проводять навчання на різні теми, організують арт-терапію, проводять цікаві лекції, ретрити. До того ж, діє «Коло підтримки» - під час таких зустрічей захисники збираються разом, спілкуються та діляться досвідом.

«Ще є ініціатива «Соціальна адаптація ветеранів та їхніх родин». Раз на місяць ми беремо автобус і організовуємо екскурсії в якесь місце, там ветерани, їхні діти, дружини, батьки спілкуються, відпочивають. Так вони розуміють, що життя продовжується, бачать, що до них гарно ставляться, їхні травми не такі страшні, і не потрібно закриватися вдома. Також співпрацюємо з різними організаціями і направляємо хлопців на реабілітацію», - розповідає Валерій.

Крім того, підприємець особисто допомагає ветеранам розпочати бізнес, розібратися в умовах грантових програм та відкрити ФОП.

«В нас був хлопець без двох ніг, який пристрастився до алкоголю. Я змотивував його займатися бізнесом, допоміг відкрити ФОП. Зараз він вже має власну справу, проводить асенізаторські роботи. Тепер дзвоню йому, а він відповідає – я зайнятий, і мені так приємно! Ветеранам потрібно давати роботу, можливості відкривати бізнес, бо коли люди після фронту закриваються в собі – це мінус не тільки для них, а й для держави», - вважає ветеран Валерій Костюк.

Нагадаємо, раніше veteran.com.ua розповідав, що ветеран Іван Кожак відкрив фітнес-зал та масажний кабінет "Люби себе".

Фото: з архіву Валерія Костюка, "Волинь UA", "Волинські новини"