Звернення до психолога для багатьох українців досі є проявом слабкості. Часто люди вважають, що прийти по допомогу означає визнати себе психічно хворим, а замість спеціаліста їх вилікує час. Така думка поширена і серед ветеранів, які пережили травматичний досвід і не завжди можуть впоратися зі своїми проблемами.

В яких випадках ветеранам варто звернутися на консультацію, як підібрати «свого» фахівця, і чому це мужній, а не слабкий вчинок, для veteran.com.ua розповів психолог, який працює з учасниками бойових дій Віктор Силенко.

Читайте також: Лікування психічного здоров’я – які послуги ветеранам надають безкоштовно

У ветерана немає «завтра»

Найпоширеніші проблеми ветеранів, за словами спеціаліста – апатія, гостра стресова реакція, відчуття стигматизації, замкненість та безсилля. Часто вони не знають, що робити завтра - після повернення до цивільного життя, не відчувають необхідності чи бажання щось вирішувати і планувати. Психолог наголошує – коли з’являються такі фрази, як «нічого не хочу» і «буде, як буде» - це вже сигнал для звернення по допомогу.

Віктор Силенко пояснює, чому колись активних та рішучих людей можуть поглинати такі відчуття.

«Ми маємо справу з людиною, яка пройшла постійні важкі психічні навантаження, бої, перебувала в умовах, коли завтрашнього дня не існувало, коли побратим, який вранці зробив тобі каву, вже  за годину міг загинути. В такій ситуації людина практично не думає про те, що буде завтра. Постійний, гіпертрофований «рефлекторний» контроль за обставинами і навколишнім середовищем часто стає для бійця запорукою виживання, але й часто призводить до психічного виснаження. Через такий довготривалий досвід людина автоматично продовжує так відчувати і в цивільному житті», - наголошує психолог.

Друга причина для звернення – гострі стресові реакції на неочікувані події та подразники, якими можуть бути голосні звуки, неочікувані події, звичайні різкі рухи тощо. Навіть перебуваючи вдома, в колі близьких людей, ветеран довгий час може не відчувати себе у безпеці та постійно бути насторожі.

«Наприклад, донька підбігає ззаду до батька та застрибає на спину і обіймає – раніше він одразу розумів, що це дитина і радів. Зараз вона робить те ж саме, але у чоловіка від несподіванки виникає миттєве сильне психічне напруження і рефлекторно, на підсвідомому рівні він може атакувати дитину. Через декілька хвилин чи навіть секунд він схаменеться, усвідомить, що насправді відбувається але… питання в тому, що у нього вже сформувався новий механізм на рефлекторному рівні, будь-яка невідома подія – це, в першу чергу, необхідність миттєво захищатися, потім розбиратися», - розповідає експерт.

Ще один привід звернутися до психолога – симптоми ПТСР, коли людину постійно мучать флешбеки з минулого. Буквально будь-який дрібний тригер – схожий запах, звук, чиясь дія або шум «повертає» бійця у моменти боїв та надсильні стресові події з минулих днів. Також тривожний дзвінок, коли 85-90 % думок ветерана займає фронт – він постійно думає про те, що там відбувається, як там хлопці і не може відволіктися на інші теми.

Читайте також: Психологічна онлайн-підтримка MARTA для ветеранів та родин: як використовувати платформу

Коли батарейки майже сіли

Психолог розповідає, як відрізнити звичайну втому, яка буває у кожної людини, від дистресу (стану, при якому ви відчуваєте виснажливий стрес постійно, не можете адаптуватися до нових умов,  розслабитися та забутися).

«Якщо людина виснажена, їй потрібен певний час, щоб просто відпочити. Їй потрібен «нічим важким не заповнений простір» - недостатність/відчуття відсутності психічного напруження, стресу. Після повернення додому ветеран має дати можливість не тільки організму але й психіці відновитися, перестати гостро реагувати на все і звикнути, що навколишнє середовище не представляє постійної небезпеки, - пояснює Віктор Силенко. – Але через якийсь період людина має відчути потяг щось робити, діяти та приймати рішення».

Такий самостійний поштовх до дій здорової людини в психології називається потягом до життя. Можна сказати, він означає, що людина готова зустрічатись чи навіть сама створити психічне чи фізичне напруження для себе, оскільки це забезпечить її свій розвиток і подальше життя, самозбереження. Також розрізняють потяг до смерті.

«Ці концепції описав Фрейд. По суті, потяг до смерті відображається в діях чи думках людини, як небажання переживати психічне чи фізичне напруження, які тягнуть живий організм до «неживого/неорганічного стану», в якому людина не переживає ці дратівливі напруження. По суті, потяг до смерті сильно активується у військових через постійне і сильне психічне напруження, через виснаження і проявляється як небажання діяти, навіть коли вона розуміє, що це призведе до поганих наслідків, - розповідає психолог. – Наприклад, коли боєць в окопі в стані дистресу настільки психічно виснажений, що під час атаки чи відходу він фізично може, але не хоче нікуди йти і говорить собі – хай буде, як буде. Або коли ветеран повертається і не хоче нічого робити зі своїм життям. Це не означає, що він буквально прагне померти, але в нього немає сил чи бажання рухатися далі».

Ветерани часто опиняються у такому стані, адже в цивільному житті після стресу людина адаптується до нових умов, розвивається, і коли зникає стрес-фактор, її психіка відновлюється і стає стійкішою до таких подразників. У військових же часу на відновлення практично немає і психіка, а разом з нею і організм, починають виснажуватися.

«Пам’ятаєте, були такі батарейки-акумулятори, і нам казали, що не можна розряджати  їх до кінця. От військові іноді «розряджаються» майже до нуля, і після цього буває дуже-дуже складно зарядити їх знову, запустити до життя», - говорить експерт.

Читайте також: Терапія для всієї родини – сім’ї ветеранів запрошують на безкоштовний ретрит

Як обрати психолога

За словами Віктора Силенка, психолога, звісно, варто обирати за спеціалізацією, яка займається вашими запитами, але, в першу чергу – за внутрішніми відчуттями. Завжди зважайте на те, чи можете ви з ним розслабитися, відчути безпеку, довіритись, ідентифікувати його як «свого». В психології це називається «терапевтичний альянс».

«Треба зрозуміти, чи підходить вам ця людина за рівнем комунікації, швидкістю обміну думок. Дуже важливо, щоб психолог міг адаптуватися під людину,  а не просто виконував свою програму, - розповідає експерт. – Також багатьом бійцям буває складно розслабитися на групових заняттях, вони бояться стигматизації».

Важливо довести до ветерана, що прийти по допомогу – мужній, а не слабкий вчинок.

«Іноді ветерани говорять мені, що відчували, що потрібно іти на консультацію, але думали, що тоді це буде означати, що вони психічно хворі. Я пояснюю їм різницю на простих прикладах – якщо у мене травмована-надірвана зв’язка в спині, через що періодично виникає набряк м’язу, порушується кровообіг та біль через стиснутий нерв,  я ще не маю інвалідності, мені іноді потрібно до спеціаліста промасажувати, розслабити м’яз і біль вщухне, відступить. Так і з психікою – її теж треба «розім’яти» та зняти спазм», - розповідає психолог.

Читайте також: Психологічна допомога жінкам з родин військових та ветеранів: куди звертатися

Конфлікт з цивільними – чи є він насправді

Наразі, коли повномасштабне вторгнення триває вже більше двох років, ми часто чуємо про нібито існуючий конфлікт між військовими та цивільними. Проте насправді, як пояснює психолог, це не протистояння, а нерозуміння досвіду одне одного.

«Ветеран повертається у суспільство, і для нього норма – це постійний тонус і стрес, а цивільний зазвичай розслаблений. Військові можуть не розуміти, чому всі навколо займаються своїми дрібними побутовими питаннями, нервують через них, бо для захисника це навіть не варто уваги. Тим часом цивільні не завжди можуть осягнути, чому військові так гостро на все реагують. При цьому за рівнем психічного навантаження рівень стресу в них обох може бути схожий від різних за жорсткістю подій, наприклад, для військового 9 з 10 – це бій з багатьма загиблими на очах побратимами, а для цивільного 9 з 10 – тривога ракетного обстрілу, що для військового може відчуватись як 3 з 10», - пояснює спеціаліст.

На тренінгах він часто наводить історію про дикобразів, які жили в північних широтах. Коли було холодно, їм доводилося збиратися великими групами і тулитися один до одного, щоб зберігати тепло (як пінгвіни), але тим самим – дикобрази кололи одне одного голками.

«Так вони шаталися вліво-вправо, поки не підбирали максимально ефективну дистанцію, коли і тепла достатньо, і поколювання не дуже сильні. Військові та цивільні теж відчувають ці «психологічні поколювання» у спілкуванні та повсякденному побуті. Проте нашому народу дуже важливо адаптуватися під досвід одне одного, - говорить психолог Віктор Силенко. – Коли ваш батько, чоловік, син повертається з війни – це та сама людина, але вже з іншим досвідом, в неї інший рівень сприйняття напруження. Їй потрібен час, щоб повернутися до життя, і ваша допомога також. Не штовхайте – «іди, давай щось роби!», а дайте руку і просто йдіть поруч, почніть з «прогулянки життям».

Нагадаємо, для ветеранів створили новий мобільний додаток, де вони можуть отримати психологічну підтримку.

Фото: з архіву Віктора Силенка