Незважаючи на те, що зараз переважна більшість людей має близьких та знайомих, які стали на захист України, у суспільстві залишається багато стереотипів щодо ветеранів. Не всі цивільні розуміють, хто отримує такий статус, не всі роботодавці готові створювати умови для їх повернення, і не всі оточуючі можуть ставитися з розумінням до їх проблем і потреб.
Як суспільство стигматизує тих, хто повертається з фронту та з чим стикаються військові, які адаптуються до мирного життя, розповіли виконуюча обов’язки виконавчого директора Українського ветеранського фонду Руслана Величко-Трифонюк і ветеранка, начальниця відділу навчально-аналітичної роботи Українського ветеранського фонду Юлія Кіріллова.
Читайте також: "Люди з інвалідністю – не окремий підвид": історія нового героя "Холостяка", ветерана Олександра Будька
Частина людей не знає, хто такі ветерани
Незважаючи на те, що в Україні триває повномасштабна війна, не всі громадяни розуміють, хто такі ветерани та відділяють це поняття від діючих військовослужбовців.
Проте, у людей, які через певні причини звільнилися з військової служби, є свої унікальні потреби, і задовольняти їх потрібно зараз, а не після закінчення війни.
«У серпні 2022 року ми проводили дослідження, і 30 % населення на запитання, хто такий ветеран відповіло, що це ветеран Другої світової війни, - розповідає керівниця Українського ветеранського фонду Руслана Величко-Трифонюк. – Тому нам потрібно дуже плідно працювати і брати приклад з Америки, де ведуть пропаганду і постійно пояснюють людям, хто такі ветерани».
Читайте також: Ветеранів запрошують на освітній курс «Повернення додому» – як взяти участь
Науковцям пропонують бути трактористами
Один з перших викликів, з яким стикається людина після закінчення служби – повернення до цивільної професії або пошук нової роботи. Але після того, як захисник пережив певні травмуючі події, йому може бути доволі складно знайти себе в мирному житті.
«Особа, яка була три-чотири роки на війні, втрачає свої професійні навички. Наприклад, я, до того як пішла в ЗСУ, працювала юрисконсультом. Після повернення зі служби я зрозуміла, що залишилася на тому ж рівні, на якому була, а колеги в цей час розвивалися, навчалися. Те ж саме відбувається в інших сферах, вони не стоять на місці. Тому ветеранам часто дуже складно «влитися» в колектив», - говорить ветеранка Юлія Кіріллова.
Через це, як зазначає Юлія, багато людей стигматизує ветеранів і вважає, що вони нібито «хочуть нічого не робити, і просто отримувати пільги та гарантії».
«Насправді на ці пільги неможливо вижити, а людям треба забезпечувати себе та свої родини. Ті, хто має травми і поранення, витрачає багато грошей на реабілітацію. Крім того, війна має наслідки для ментального здоров’я. У багатьох з’являється прокрастинація, яка не дає встати з ліжка, і часто тільки психолог може пояснити цей стан та допомогти», - розповідає начальниця відділу навчально-аналітичної роботи Українського ветеранського фонду.
Крім того, багато роботодавців не готові допомагати ветеранам адаптуватися до нових умов.
«На початку минулого року ми проводили опитування, чи готові ви прийняти ветеранів на роботу, і 97 % роботодавців сказали - звичайно, а потім тільки 18 % з них відповіли, що мають програми адаптації для ветеранів, - згадує Руслана Величко-Трифонюк. – Всі інші говорять, що будуть розробляти їх після перемоги і зараз це не на часі».
Крім того, переважно роботодавці пропонують ветеранам низькокваліфіковану роботу, яка не відповідає їхній освіті, навичкам та знанням.
«За останні роки у нас сильно змінився портрет ветерана – зараз це колишні власники бізнесів, менеджери, науковці, SEO. А роботодавець говорить – я ж хочу дати тобі роботу, йди на тракториста», - розповідає керівниця Українського ветеранського фонду.
Читайте також: У Вінниці для ветеранів відкрили табір реабілітації "Життя після війни" – подробиці
Ветеранів поважають на словах
Руслана Величко-Трифонюк наголошує, що в українському суспільстві мало хто може дозволити собі сказати, що погано ставиться до ветеранів. На словах їх всі люблять і поважають, а по святах – дякують. Але в реальному житті ветерани щодня стикаються з жахливим нехтуванням та відсутністю емпатії.
«Можу підтвердити це на своєму прикладі – цього року я у центрі Києва везла свого брата, який мав поранення, на колісному кріслі. І я не встигла перейти дорогу, бо мені треба було перевернути крісло, і витягнути його на себе. Мені почали сигналити, - згадує Руслана. – Йде війна, міста знищені, в Києві через день тривога, і люди сигналять ветеранам. Якби я підійшла до тієї ж людини з мікрофоном і спитала – як ви ставитеся до них, він би сказав – «прекрасно, я дуже їх поважаю», але коли вона кудись спішить і дивиться, що ти везеш на колісному кріслі ветерана, вона посигналить».
За словами керівниці фонду, згідно з опитуваннями на другому місці проблем ветеранів після фізичного здоров’я саме нерозуміння з боку суспільства та нав’язування їм вигаданих образів.
Ще один образ ветерана у суспільстві – людина, яка має проблеми з алкоголем та наркотиками. Такі випадки справді є, адже у державі немає механізмів запобігання цьому, а у людей накопичуються психологічні проблеми. Проте, їх не так багато, як здається пересічному громадянину.
«Кожні півроку ми дивимося, як суспільство вважає – чи будуть після повернення до цивільного життя у ветеранів проблеми з алкоголем та наркотиками. Потім дізнаємося справжню картину у ветеранів, і це кардинально різні цифри», - говорить Руслана Величко-Трифонюк.
Велику роль в цьому грає так зване сарафанне радіо, коли сусідка сказала сусідці, що в знайомої повернувся ветеран, і він «неадекватний, небезпечний». Так формується суспільна думка.
«Люди будуть говорити, що ветерани наркомани, алкоголіки, агресивні, не хочуть працювати, небезпечні для суспільства, у них в голові лише війна, - говорить Юлія Кіріллова. – Та ветеранам, які отримали поранення і хочуть повернутися на війну, але не можуть, дуже важко. Вони постійно комунікують з побратимами, моніторять канали, допомагають, і навіть родина не завжди може їх зрозуміти».
Читайте також: Водити без участі ніг - ветеранів з інвалідністю запрошують у безкоштовну автошколу
Ставлення до жінок-ветеранів
Окрема тема – це ставлення до жінок, які добровільно захищали Україну. Багато хто не вірить, що молода та гарна жінка могла в минулому мати бойову посаду і воювати на одному рівні з чоловіками.
«Коли ти звільняєшся, тобі треба пройти коло бюрократичного пекла – ТЦК, соцзахист, Центр зайнятості, якщо ти не працевлаштований. Коли я проходила їх, мене всюди питали: «Ти справді служила, ти воювала? А що ти там робила? Ти була гранатометником? Напевно, пішла в армію, щоб успішно вийти заміж, - розповідає Юлія Кіріллова. - Дуже неприємно, коли ти приходиш отримати певну соціальну послугу, а тобі ставлять такі запитання».
Тому більшість ветеранів прагне уникнути особистого спілкування та максимум послуг отримувати онлайн.
Також з нерозумінням часто стикаються родини ветеранів та військових. Людям, які ведуть своє звичайне мирне життя, дуже важко зрозуміти дружин, які зранку та ввечері чекають на «плюс» від близької людини.
«В тебе рідна людина не виходить на зв’язок, а тобі кажуть, що ти нервова, дивна. Суспільство любить розповідати, що тобі робити, як жити, не знаючи твого минулого та особистого життя. До того ж, жінок з дітьми і так часто не хочуть брати на роботу через ймовірні проблеми, а якщо чоловік на фронті - тим паче», - говорить керівниця Українського ветеранського фонду Руслана Величко-Трифонюк.
Читайте також: Держава надає ветеранам гранти на власну справу – хто має право на допомогу
Поділ ветеранів на тих, хто більше воював
Є люди, які стали ветеранами ще до початку повномасштабної війни, і вони доволі часто стикаються з несправедливим ставленням до себе. Іноді навіть лунає думка, що ветерани після 2022 року «більше воювали» і їх треба відділяти від інших.
«Ми вже ділили Україну на схід і захід. Яка різниця, коли ветеран втратив руку чи ногу - в 2014 чи 2022 році? Це все громадяни, які захищали свою країну в тих обставинах, які були. Людям, яке таке говорять треба включати емпатію», - вважає керівниця фонду.
Юлія Кіріллова також розповідає, що доволі часто програми, які направлені на лікування та реабілітацію ветеранів, допомогу їхнім дітям та родинам, приймають тільки захисників, що стали ветеранами після початку повномасштабної війни.
«Мені розповіли про програму відпочинку за кордоном для дітей, батьки яких загинули на війні. Я одразу згадала про двох дітей моєї посестри, яка віддала своє життя на фронті. Проте мені сказали – вибач, це тільки для тих, у кого загинули батьки після 24 лютого, - згадує Юлія. – Це до нас прийшло ззовні –різні програми, які видають фінансування, ставлять такі вимоги. Проте ми повинні говорити про це і не створювати штучну стигматизацію».
Загалом, як розповідають у фонді, «закрити очі і не бачити ветеранів», як це було до повномасштабної війни, у людей більше не вийде. З кожним днем їх стає все більше, і вони повинні бути повноцінною частиною українського суспільства.
Нагадаємо, в Україні запустили чат-бот "Коаліція ветеранських просторів". Він доступний в Telegram та містить підбірки корисної інформації та перелік послуг.
Фото: з відкритих джерел