Повернення ветерана додому не завжди означає просте повернення до звичного життя. За час служби змінюється сама людина, її звички, погляди і спосіб реагувати на навколишній світ. Водночас змінюється і родина, яка весь цей час вирішувала побутові питання, підтримувала військового та проходила через власні випробування. Тому після демобілізації близьким людям нерідко доводиться фактично знайомитися заново.
Саме від спілкування з рідними значною мірою залежить, наскільки безпечним для ветерана буде перехід до цивільного життя. Надмірні розпитування, спроби «повернути все як було», нав'язлива турбота або, навпаки, замовчування очевидних труднощів можуть лише збільшувати дистанцію. Як говорити з ветераном так, щоб підтримати, а не тиснути, та яких помилок у спілкуванні краще не допускати, розповідають в Українському ветеранському фонді та Благодійному фонді «Веста».
Читайте також: Як етично спілкуватися з ветеранами з інвалідністю – поради фахівців
Дайте ветерану час
Після повернення зі служби близькі можуть очікувати, що людина поступово повернеться до свого колишнього ритму життя. Проте цей процес не завжди відбувається швидко. Ветеран може мати інші звички, потребувати більше особистого простору, інакше реагувати на звичайні побутові ситуації.
В Українському ветеранському фонді радять дати час і ветерану, і його родині. Замість спроб відразу відновити старі правила краще поступово вибудовувати нову взаємодію та враховувати, що за час розлуки змінилися всі.
Говоріть прямо і не змушуйте вгадувати
В Українському ветеранському фонді звертають увагу на те, що в цивільному житті ми не завжди висловлюємося точно і прямо. Близькі люди можуть одне одному натякати, використовувати міміку та жести, говорити алегорично та очікувати, що співбесідник їх зрозуміє. Однак для ветерана, який повернувся після служби, така комунікація може стати додатковим джерелом напруги.
«Спілкування на війні було чітке, зрозуміле, точне, тому головне правило комунікації у період адаптації – спілкуватись прямо, чесно, щиро, відверто та простими словами. Говоріть про свої емоції та почуття», – радять експерти.
У Благодійному фонді «Веста» також вказують на те, що пасивна агресія, мовчазні натяки та очікування, про які ветеран має сам здогадатися, можуть лише провокувати конфлікти.
«Говоріть через «я-повідомлення», чітко озвучуючи власні потреби та межі. Наприклад: «Я почуваюся безпорадно, коли ти різко відповідаєш. Давай поговоримо про це трохи пізніше, коли ми обидва заспокоїмося». Пряма та передбачувана комунікація знімає зайве напруження і вчить формувати здорові патерни стосунків», – наголошують у фонді.
Читайте також: Як ветерану безоплатно отримати психологічну допомогу: куди звертатися і з чого почати
Допомагайте, але не забирайте самостійність
Бажання оточити ветерана максимальною турботою після повернення цілком зрозуміле. Проте надмірна опіка може мати й інший ефект – створювати відчуття, що близькі не довіряють людині та її здатності самостійно справлятися зі справами.
«Заохочуйте проявляти лідерство у тих сферах, де ветерану це комфортно. Насамперед його лідерство має бути у спілкуванні. Він визначає правила спілкування, особливо щодо тем, пов’язаних з його бойовим досвідом. У розв'язанні завдань, які виникають у цивільному житті, не варто одразу пропонувати свої варіанти і допомогу, краще запитати ветерана, що він думає з цього приводу, що буде робити далі, чи потрібна допомога», – пояснюють в Українському ветеранському фонді.
У Благодійному фонді «Веста» зазначають, що гіперопіка з боку рідних може викликати у ветерана відчуття власної безпорадності та неповноцінності.
«Коли близькі вирішують усе за ветерана/-ку, це зчитується психікою як сигнал про власну слабкість. Такий підхід заблоковує відновлення копінг-механізмів і провокує або пасивну депресивну позицію, або спалахи роздратування як захист від інфантилізації», – розповідають експерти.
Тож у ветерана обов’язково має бути можливість самостійно ухвалювати рішення, приєднуватися до сімейних справ та виконувати буденні завдання.
Читайте також: Психологічна допомога дружинам і чоловікам військових: де шукати підтримку безоплатно
Не заперечуйте труднощі адаптації
Іноді близькі навпаки намагаються поводитися так, ніби після повернення нічого особливо не змінилося. Це може бути способом захиститися від власних переживань або бажанням якомога швидше повернути родину до звичного життя.
У «Весті» радять не ігнорувати ознаки того, що людині складно адаптуватися. Безсоння, замкнутість, дратівливість, підвищена напруженість чи інші зміни у поведінці не варто просто списувати на «характер» або переконувати ветерана, що все саме минеться. Потрібно визнати, що зараз може бути непростий період, і дати людині зрозуміти: близькі це бачать і готові бути поруч.
Також, намагаючись підбадьорити, варто уникати кліше, на кшталт «не думай про це» або «треба жити далі».
«Людина в період розладу адаптації перебуває у складній системі переживань: від смутку за втраченими сенсами до провини вцілілого, розгубленості, болю чи гніву. Коли на ці глибинні переживання оточення накладає зобов'язання триматися на позитиві, людина відчуває, що її реальний біль є небажаним, неправильним чи «небезпечним» для близьких. Це змушує замикатися в собі, посилює відчуття внутрішньої самотності та зміцнює розрив в комунікації», – пояснюють у фонді.
Натомість, необхідно визнати та «легітимізувати» складний емоційний стан ветерана, не намагатися негайно його виправити чи розважити. Саме така реакція допоможе ветерану відчути себе в безпеці серед близьких.
Крім того, в період адаптації для людини важливі передбачуваність та дотримання меж. Не варто раптово змінювати плани, влаштовувати гучні сюрпризи чи несподівані візити гостей. Про всі зміни треба попереджати заздалегідь та поважати потребу ветерана побути наодинці.
Читайте також: ПТСР у ветеранів: які ознаки не варто ігнорувати та куди звертатися по допомогу
Повернення до звичних дотиків може потребувати часу
Український ветеранський фонд звертає увагу, що після бойового досвіду може змінитися ставлення ветерана чи ветеранки до фізичного контакту. В умовах війни тіло постійно перебуває в ситуації потенційної небезпеки, тому звичні для родини обійми, дотики чи погладжування після повернення можуть сприйматися вже не так, як раніше.
«Обійми, доторки та погладжування можуть викликати неприємні емоції у ветерана чи ветеранки, людина може намагатись уникати будь-яких тілесних контактів. Потрібен час, уважність і толерантність до потреб рідної людини. Також обов’язковим є словесний супровід ваших дій через запитання та пропозиції: «Я хотів/хотіла би тебе обійняти, чи можу це зробити?». Варто також сказати, чому це важливо для вас, що ви відчуваєте», – радять експерти.
Обережності потребують і звичайні жести – різкі рухи, несподіване наближення чи активна жестикуляція можуть сприйматися як потенційна загроза. Водночас повністю відмовлятися від тактильного контакту не варто: поступове повернення безпечних дотиків може допомагати відновлювати відчуття близькості та безпеки у спілкуванні.
Мрійте про майбутнє разом
Мрійте та плануйте майбутнє разом із ветераном, причому такі плани не обов'язково мають бути масштабними.
Це можуть бути звичайні сімейні справи чи невеликі спільні цілі, найближчі вихідні або свято. Водночас важливо залучати ветерана до ухвалення сімейних рішень, а не просто повідомляти його про вже визначені плани.
Такий підхід допомагає поступово повертатися до спільного життя та відновлювати відчуття участі у ньому.
Якщо ж ви бачите, що попри вашу підтримку, адаптація проходить важко і проблеми зберігаються або посилюються, не варто залишати їх без уваги. У таких випадках фахова психологічна допомога може стати одним зі способів підтримати і ветерана, і його близьких.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як ветерани та їхні рідні можуть отримати допомогу у боротьбі із залежностями.
Фото: з відкритих джерел