Ветеран Євген Омельчук на фронт пішов добровольцем. Розповідає – раніше ніколи не брав до рук зброї, не служив в армії, не любив битися та вважав себе дуже мирною людиною. Проте, коли у двері постукав ворог, Євген не вагався, сказав мамі, що йде на війну та в перші дні вторгнення поїхав до військкомату.

Після служби в Чернігівській, Донецькій та Запорізькій областях, декількох поранень та лікування ветеран почав працювати у Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Крім того, він активно займається спортом і говорить , що це найкраща реабілітація для всіх, кому важко подолати психологічні проблеми та адаптуватися до нового життя.

Читайте також: Пережив полон, чотири ампутації і став зіркою TikTok – історія ветерана Данила Мельника

«Мамо, я йду на війну»

Євген згадує, як прийняв важливе рішення піти на фронт: «У мене спрацював інстинкт самозбереження. Я зрозумів, що є родина, яку я маю захищати, і якщо зараз ми всі втечемо, що буде завтра? Я не хочу прокинутися у росії».

Тоді чоловік почав шукати на карті найближчий військкомат та оголосив про свій вибір рідним. «Сказав мамі – буду йти на війну. Вона сказала – я б теж пішла, якби взяли. Потім шукав у Google, що треба брати на фронт, бо я навіть в армії не служив і нічого не знав. Просто дивився, що люди купували для строкової служби. Так почався мій військовий шлях», - розповідає ветеран.

Спочатку чоловік долучився до боїв у Чернігівській області. Говорить – найважче було брати в руки лопату і копати, бо раніше війну бачив тільки в кіно, і думав, що цим займаються інші люди. Тоді серед військових ходили різні розмови – деякі побратими вірили, що залишити зброю вдасться за один-два місяці, але Євген розумів – боротьба з росією затягнеться на роки.

Читайте також: «В Україні провальна ветеранська політика» - захисник Артем Баген розповів, як тричі звільнявся з армії

Виносив людей без рук та ніг

У липні 2022 року військовий отримав перше поранення – тоді він вже був головним сержантом роти.

«Я жив на другому поверсі і спустився на перший до побратимів. Раптом відбувся вибух, - згадує ветеран. – Ніхто нічого не розумів, хтось бігав і кричав, хтось лежав. У військової делегації, яка приїхала до нас на перевірку, з голови та вух текла кров. Вихід з будівлі був заблокований, але ми пішли до чорного ходу та винесли двері».

Євген вдарився, знепритомнів, перебував у шоці від побаченого, але взяв на себе відповідальність та почав евакуйовувати людей. Разом з побратимами він розбирав завали, під якими були поранені військові.

«Ми шукали людей, були бійці, розірвані на частини, було багато військових без рук та ніг, не всім ми могли допомогти. Я дуже важко це сприймав, адже знав поранених та загиблих, їхні родини», - пригадує чоловік.

Після цієї події військовий відчував головні болі, нудоту, паніку, аж поки його не відвезли до лікарні на лікування. Після цього була служба на інших напрямках та ще два поранення. Тоді Євген пройшов ВЛК, де його визнали обмежено придатним, дали 3 групу інвалідності та призначили курси реабілітації. Після цього він перевівся до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки у Києві.

Читайте також: Демобілізація після полону – військовий розповів, як звільнитися зі служби та які проблеми виникають на шляху

Реабілітація через спорт

Після повернення до мирного життя Євген почав займатися спортом. Вперше спробував себе на змаганнях «Сильні Полтави». Потім тренувався активніше, і його відібрали на змагання Повітряних Сил США. Так здійснилося кілька його мрій – відвідати Америку, взяти участь у міжнародному турнірі, перемогти себе.

«Спочатку у нас було два тижні навчально-тренувальних зборів. Там ти тренуєшся, і, можна сказати, проходиш реабілітацію через спорт, бо за тобою наглядають лікарі, реабілітологи, тренери, які знайомлять тебе з різними видами спорту. Є режим, якому потрібно слідувати, масажі, озонові ванни, спілкування з побратимами, які витягують тебе з депресивного стану», - згадує ветеран.

Для себе Євген обрав декілька видів спорту – волейбол сидячи, веслування на тренажері, стрільба з луку.

«Я знав, що таке веслування на тренажері, бо раніше займався кросфітом.  Все інше було як темний ліс. Але тоді наша команда взяла перше місце у змаганнях у волейболі сидячи та я зайняв 13-те у стрільбі з луку. Це добре, як для людини, яка перший раз стріляла», - розповідає спортсмен.

Волейбол сидячи, як розповідає чоловік, відрізняється від класичного, бо потребує великого навантаження на руки.

«По підлозі треба пересуватися руками і допомагати собі ногами. Це швидкий, динамічний вид спорту, де ти можеш проявити свою впевненість на максимальному рівні, - говорить ветеран. – Мої дані дозволяють бути крутим гравцем, бо я високий, масивний, сильний. Мені подобається, бо це щось нове для мене».

Стрільбою з луку Євген ніколи не займався і після першої спроби цей спорт йому не сподобався. Проте, тренер зумів зацікавити, показав декілька технік, і Євген почав все краще і краще стріляти. За словами ветерана, звісно, проблеми зі здоров’ям заважають, адже контузії не проходять безслідно, проте бажання перемогти змушують забувати про перепони.

«Тиск, головні болі уходять на другий план, і ти думаєш тільки про те, як виступити краще. Спорт – це найкраща реабілітація, бо ти бачиш результат на тілі, у характері, стаєш впевненішим, сильнішим, гарнішим і все  це впливає на твоє самопочуття, - говорить ветеран. – Треба розуміти, що старе життя закінчилося на війні, а нове починається, і треба витягувати себе з депресій. Необов’язково одразу реєструватися на «Ігри нескорених», в нас в Україні багато інших змагань, де можна спробувати себе».

Читайте також: Ветерани можуть отримати професію тренера та влаштуватися на роботу – подробиці

Не треба ділити ветеранів за пораненнями

Євген вважає, що поки що наше суспільство не навчилося правильно сприймати ветеранів. На змаганнях він бачить, що часто люди з більшою повагою ставляться до людей з видимими травмами – відсутністю руки, ноги, ока. Але поруч може тренуватися людина без нирки, якій також важко виконувати нові завдання.

«Не можна говорити, хто більше ветеран, а хто менше, і ділити за пораненнями, хто більше зробив для держави», - зауважує Євген Омельчук.

Також чоловіка дратує ставлення до війни багатьох цивільних українців. Говорить – вже немає тієї єдності, яка була на початку вторгнення.

«Зараз багато хто каже «я не я і хата не моя». Говорять, що держава нічого не дала і відходять від війни повністю, - зазначає ветеран. – Хтось воює, а хтось ні, одні допомагають, а інші ні. Це неправильно, бо сила українців в єдності, і якщо ми не будемо єдиними, в нас не буде завтра».

Нагадаємо, ветеран, який втратив ноги на фронті, розповів про "Ігри Нескорених" та реабілітацію.

Фото: з відкритих джерел