Пряме влучання танка в окоп, 40 днів реанімації та повністю атрофовані м’язи. Ветеран Євгеній Шваб згадує, як не міг ворухнути рукою, лікарі ставили на ноги, а маленький син щодня телефонував, щоб дізнатися, як почуває себе тато. Тоді Євгеній думав, що життя закінчилося, а почалося існування – без планів на майбутнє та можливостей щось змінити.

На нових фотографіях чоловік посміхається. Ось він – забиває перший гол на матчі улюбленого «Шахтаря», ось – позує на фоні Ватикану, а на іншій світлині – бере участь у Берлінському тижні моди. Євгеній вступив до університету, мріє стати психологом та займається спортом. А для сина (це для нього найголовніше) – став героєм та взірцем. Свою історію служби, реабілітації та відновлення Євгеній Шваб розповів для veteran.com.ua.

Читайте також: Чарки з гільз та маскувальні сітки на будівлі – ветеран створив перше в Києві кафе для військових

Мобілізація та навчання у Британії

Євгеній родом з міста Овруч Житомирської області. До повномасштабної війни він працював в поліції, а у жовтні 2022 року добровільно пішов на фронт. Пояснює – більше всього боявся, що колись зброю в руки доведеться брати його сину.

«Треба захищати свою родину. Я пішов на війну, бо не хочу залишати її у спадок своєму сину. Тоді Микиті було шість років, але він вже все розумів, і пояснювати, чому тато йде на фронт не потрібно було», - згадує ветеран.

Євгеній потрапив у десантно-штурмові війська, і його роту відправили на навчання до Великобританії. Там розповідали про штурми окопів та будівель, пояснювали, як користуватися зброєю та поводити себе у бою. Інструктори, як розповідає чоловік, дуже підтримували Україну.

Одразу після підготовки почалися реальні бойові дії. Рота Євгенія знаходилася у Лимані Донецької області, а на бойові позиції військові виїжджали в село Червонопопівка Луганської області. Там захисник і отримав своє поранення.

Читайте також: «Покращуємо якість життя ветеранів» - фонд «Після Служби» надає кошти на реабілітацію, освіту і допомогу юристів

«Уламки залетіли в спину та вилетіли через живіт»

Наприкінці грудня Євген з побратимами стояв в обороні під селом, як раптом виїхав ворожий танк. Він почав гатити по позиціях, і з третьої спроби влучив у окоп, де в той час знаходився військовий.

«Я був там один – мені уламками поранило ногу, уламки позалітали в спину і вилетіли через живіт. Почав кликали побратимів – через 15 хвилин, коли обстріл трохи припинився, вони змогли підійти, наклали мені турнікет, але не могли винести, бо по нам знову стріляли. Потім їм відповідала наша артилерія, росіяни трохи затихли і мене евакуювали», - згадує ветеран.

Після цього було лікування у Дніпрі, Києві, Львові. Перші 40 днів Євгеній перебував у реанімації, і лікарі боролися за його життя.

«В мене була сильно подроблена кістка, переламаний таз, порваний кишківник від уламків. Потім я пересувався на колісному кріслі, бо після реанімації м’язи були атрофовані і було важко навіть поворухнути руками, - розповідає ветеран. – Та реабілітологи поставили мене на ноги – спочатку ходив на милицях, потім на протезі з милицями, з однією та взагалі без них».

Читайте також: "Працювати в ТЦК важче, ніж воювати" – ветеран Кирило Синенко розповів про життя після фронту

Допомогти собі та іншим

Відновитися фізично – ще не повна реабілітація. Ветерани тренуються ходити та виконувати побутові справи, а ще – заново навчаються мріяти, ставити цілі і вірити в себе. Це Євгенію спочатку давалося важко.

Я не знав, що робити далі, думав, що буду просто існувати. Але зі мною працювали психотерапевти, в реабілітаційному центрі була групова терапія, де ми разом виконували вправи, спілкувалися, і це допомогло мене прийняти себе, зрозуміти, що я не один з такими проблемами і треба йти вперед і розвиватися», - говорить чоловік.

До цього Євгеній ніколи не звертався по допомогу до психолога, і ніхто з його побратимів по службі – також. Пояснює – військові часто вважають це слабкістю і нехтують психологічними проблемами. В тому, що такий підхід – неправильний, захисник переконався на власному досвіді. Тоді він вирішив допомагати іншим.

«Я зрозумів, що це дає мені користь, що тепер я можу щось планувати на майбутнє, - розповідає ветеран. – Тому я вирішив навчатися на психолога, і в подальшому зможу сам допомагати пораненим військовим. Я хочу на власному досвіді показувати їм, що все можливо».

Зараз студент опановує майбутню спеціальність на факультеті «Практична психологія», а також паралельно навчається в Київському Гештальт Університеті на психотерапевта. У вільний час – відвідує шпиталі та намагається підбадьорити військових, дати поради, як користуватися протезом і звикнути до нього.

Євгеній говорить, що головну мотивацію жити далі йому дав син.

«Він вважає мене героєм і пишається. Це для мене найголовніша нагорода», - розповідає чоловік.

Читайте також: "Надихає сім’я та віра в перемогу": ветеран, який втратив ноги на фронті, розповів про "Ігри Нескорених" та реабілітацію

Здійснив мрію дитинства

Після реабілітації Євгенія запросили на матч його улюбленої команди, за яку він вболіває з самого дитинства – донецького «Шахтаря». Захисник зробив перший символічний удар і розіграв м’яч у поєдинку між «Шахтарем» і «Львовом».

«Коли я прийшов на арену «Львів» і побачив гравців «Шахтаря» –  моїх кумирів, за яких я вболівав з дитинства, це були емоції щастя. Разом з Даріо Срною ми дивилися матч, а потім мене запросили в роздягалку до футболістів. Ярослав Ракицький подарував мені свою матчеву футболку, в якій він грав», - розповідає чоловік.

Після цього футбольний клуб «Шахтар» та ГО «Серце Азовсталі» надали захисникові сучасний біонічний протез.

«Це гарний досвід, коли ти навчаєшся ходити на механічному протезі, а потім тобі дають біонічний, і на ньому вже стає дуже легко – просто відпочинок, а не ходьба», - говорить Євгеній.

Читайте також: "Є відчуття, що цивільний і військовий - різні світи": ветеран з ампутацією розповів про повернення до мирного життя

Спорт та подорожі Європою

Зараз ветеран не може сидіти вдома – у вільний час займається стрільбою з лука, плаває на каяках та байдарках.

Також бере участь у міжнародних заходах, щоб залучити допомогу для України та нагадати світу про війну. Одного разу Євгеній навіть був на аудієнції у Папи Римського.

«Ми з реабілітаційним центром UNBROKEN їздили до Риму, зустрічалися з мерами італійських міст, спілкувалися на тему допомоги пораненим військовим»,  - розповідає чоловік.

Крім того, нещодавно бренд PLNGNS (Palingenesy) запросив представників реабілітаційного центру взяти участь в Берлінському тижні моди. Метою було провести міні-акцію та нагадати всьому світу, що росія – країна-терорист. Прапор з такими словами Євгеній розгорнув у Берліні.

«Я хвилювався, бо це був мій перший досвід, але в мене була мета розкрити прапор і це вдалося. Раніше я ніколи не сприймав такі покази серйозно. Для військового це дуже незвично – мій командир дуже б здивувався, якщо б побачив мене з нафарбованими очима. – жартує Євгеній. -  Спочатку не знав, чи зрозуміють мене побратими, хлопці з реабілітаційного центру, з якими я спілкуюся, військові».

На заході було багато українців, які підтримували ветерана. Крім того, учасники від України розповіли організаторам тижня моди про українських військових, які досі перебувають в полоні та закликали підтримувати нашу державу в боротьбі за свободу.

Читайте також: «З депресії витягує спорт» - ветеран Євген Омельчук про участь у змаганнях в США та досягнення після поранення

Жалість вбиває

Євгеній розповідає – в Європі йому було комфортно, тому що ніхто не звертав уваги на його протез. Там люди здебільшого сприймають ампутацію нормально, а у спілкуванні – не роблять на цьому акцент.

«Зараз я вже прийняв те, що зі мною сталося і не реагую на бокові погляди. Якщо дивляться, просто дивлюся у відповідь і ніколи першим не відводжу погляд. Так я показую свою ментальну силу», - розповідає ветеран.

Також в Україні залишає бажати кращого доступність міст. Євгеній відчув це на собі, коли ходив на милицях та старому протезі.

«Це дуже велика проблема. Якщо на милицях я ще міг кудись піднятися, то на колісному кріслі просто неможливо дістатися в якийсь заклад. Зараз я живу у Львові і тут також є проблеми з цим», - говорить чоловік.

Євгеній зазначає, що часто на вулиці людям з інвалідністю допомагають перехожі. Така допомога ветеранам потрібна. Проте, показувати жалість та робити з захисника нещасного каліку не можна ні в якому разі.

«Коли я перебував у Польщі, ми чекали на потяг і до мене підійшла українка. Попросила мене обійняти, подякувала і сказала: «Можна я вам дам грошей?». Для мене це максимально неприємно. Те, що я з протезом – не означає, що я потребую коштів, - говорить чоловік. – Треба пояснювати людям, що допомогу варто пропонувати тільки тоді, коли дійсно бачиш, що людина її потребує. Допомогти перейти дорогу, проїхати по брущатці на колісному кріслі - це приємний крок. Якщо це не потрібно, можна просто кивнути головою та сказати дякую».

Навіть найріднішим людям, за словами Євгенія, не варто жаліти ветеранів. Їм потрібна моральна підтримка, допомога в побуті, але не відбирання всіх обов’язків та завдань. Просто «лежати на дивані» та відчувати безпорадність не хочеться нікому.

«Звісно, є складнощі, з якими людина не може впоратися і їй необхідна допомога. Але варто питати у неї - зробити щось чи вона може сама, придивлятися до її стану. Жаліти ветеранів не треба, бо жалість вбиває», - говорить Євгеній Шваб.

Нагадаємо, снайперка Анастасія Савка після втрати ноги планує повернутися до війська.

Фото: з архіву Євгенія Шваба